На пам’ятних заходах з нагоди 75-ї річниці визволення концтабору Аушвіц-Біркенау в Освенцимі виступив колишній його в’язень Маріан Турський. Його промова викликала великий резонанс у Польщі.
93-річний польський журналіст та історик єврейського походження зазначив, що люди живуть за 10 заповідями, але на тлі звірств нацистів та подій Голокосту з’явилася й одинадцята: «Не будь байдужим». Ось повний текст його промови:
«Шановні присутні, друзі, я один із тих ще живих і небагатьох, хто був у цьому місці майже до останньої хвилини перед визволенням. 18 січня розпочалася моя так звана евакуація з табору Аушвіц, яка через шість з половиною днів виявилася маршем смерті для більш ніж половини моїх співкамерників. Ми були разом у колоні з 600 людей. Імовірно, я не доживу до наступного ювілею. Такі закони життя.
Тому вибачте мені за те, що в моїй промові буде багато зворушливих речей.
Ось що я хотів би сказати перш за все моїй дочці, моїй онуці, якій я вдячний, що вона тут, у залі, й моєму онукові: йдеться про тих, хто є ровесниками моєї дочки, моїх онуків, і, отже, новим поколінням, особливо наймолодші.
Коли розпочалася світова війна, я був підлітком. Мій батько був солдатом і був тяжко поранений у легені. То була драма для нашої родини. Моя мати приїхала з польсько-литовсько-білоруського кордону, там армії зупинялися, там скрізь грабували, ґвалтували, спалювали села, щоб нічого не залишити тим, хто прийде після них. І тому можна сказати, що я знав із перших вуст, від батька та від матері, що таке війна. Проте, хоча тоді минуло лише 20 або 25 років, це здавалося таким же далеким, як польські повстання XIX століття, як Французька революція.
Коли я сьогодні зустрічаюся з молоддю, я розумію, що пройшло вже 75 років і вони трохи втомлені цією темою: і війни, і Голокосту, і Шоа (політика нацистів середини XX століття щодо планомірного знищення євреїв — ред.), і геноциду. Я їх розумію. Тому я обіцяю вам, молоді люди, що не розповідатиму вам про свої страждання. Я не розповідатиму вам про мій досвід, про мої два марші смерті, про те, як я закінчив війну з вагою 32 кілограми, на межі виснаження та смерті. Я не розповідатиму про те, що було гіршим, тобто про трагедію розлуки з близькими, коли після відбору ви здогадуєтеся, що на них чекає. Ні, я не про це говоритиму. Я хочу поговорити з поколінням моєї дочки та моїх онуків про вас самих.
Бачу, що з нами президент Австрії Александер Ван дер Беллен. Пам’ятаєте, пане президенте, коли ви приймали мене та керівництво Міжнародного Освенцимського комітету, коли ми говорили про ті часи? Якоїсь миті ви використовували таке формулювання: «Oświęcim ist nicht vom Himmel gefallen». Освенцим не впав із неба. Можна сказати, як це кажуть: очевидна очевидність.
Звичайно, він не впав із неба. Це може здатися звичайним ствердженням, але є в цьому глибокий і дуже важливий для розуміння сенс. Перенесемося на деякий час думками, уявою до початку 30-х у Берлін. Ми знаходимося майже в центрі міста. Район називається Bayerisches Viertel, Баварський район. Три зупинки від Кудамма, зоопарку. Там, де сьогодні знаходиться станція метро, Bayerischer Park – Парк Баварський. І ось одного разу в ці ранні 30-ті роки на лавках з’являється напис: “Євреям не можна сідати на ці лави”. Можна сказати: неприємно, несправедливо, це не нормально, але навколо стільки лавок, можна посидіти десь в іншому місці, нічого страшного.
То був район, населений німецькою інтелігенцією єврейського походження. Там мешкали Альберт Ейнштейн, нобелівська лауреатка Неллі Закс, промисловець, політик, міністр закордонних справ Вальтер Ратенау. Потім у басейні з’явився напис: “Євреям заборонено вхід у цей басейн”. Можна знову сказати: це неприємно, але в Берліні є стільки місць, де можна купатися, стільки озер, каналів, майже Венеція, то можна десь в іншому місці. При цьому десь з’являється напис: «Євреям не можна належати до німецьких співочих спілок». Ну то й що? Вони хочуть співати, займатися музикою — нехай зберуться окремо, співатимуть. З’являється напис і наказ: «Єврейським, неарійським дітям не можна грати з німецькими, арійськими дітьми». Гратимуть самі. І тут з’являється напис: «Євреям ми продаємо хліб та харчові продукти лише після 17 години». Це вже проблема, тому що вибір менший, але, зрештою, після 17:00 теж можна робити покупки.
Увага, увага, ми починаємо жити з думкою, що можна виключити когось, що можна стигматизувати когось, що можна відчужувати когось. І так, повільно, поступово, день за днем люди починають з цим жити — і жертви, і кати, і свідки, ті, кого ми називаємо bystanders, починають звикати до думки та ідеї, що це меншість, до якої належить Ейнштейн, Неллі Закс, Генріх Гейне, Мендельсон — те, що може бути виштовхнуто з суспільства, що це люди чужі, що це люди, які розносять бактерії, епідемії. Це вже страшно, небезпечно. Це початок того, що може статися за хвилину.
Тодішня влада, з одного боку, вела хитру політику, бо, наприклад, виконувала вимоги робітників. 1 травня у Німеччині ніколи не відзначали, вони — будь ласка. У вихідний день вони запроваджують Kraft durch Freude («Сила через радість» — у нацистській Німеччині політична організація, яка займалася питаннями організації дозвілля населення, — ред.). Отже, елемент робітничого відпочинку. Вони вміють долати безробіття, вміють грати на національній гідності: «Німеччина, піднесися від сорому Версальського. Поверни свою гордість». І водночас ця влада бачить, що людей так повільно охоплює байдужість. Перестають реагувати на зло. І тоді влада може дозволити собі подальше прискорення процесу зла.
А далі йде вже силоміць, і так: заборона приймати євреїв на роботу, заборона еміграції. А потім піде швидке відправлення в гетто: у Ригу, в Каунас, в моє гетто, в Лодзінське гетто — Ліцманштадт. Звідки більшість буде потім відправлено в «Кулмхоф», у Хелмні, де їх буде вбито газом у вантажних автомобілях, а решта вирушить до Аушвіца, де буде задушена до смерті «Циклоном Б» у сучасних газових камерах. І тут застосовується те, що сказав пан президент: «Аушвіц не впав із неба раптово». Аушвіц протоптаний маленькими кроками, він наближався, доки не сталося те, що сталося тут.
Моя дочка, моя онука, однолітки моєї дочки, однолітки моєї онуки — ви, мабуть, не знаєте Прімо Леві. Прімо Леві був одним із найвідоміших в’язнів цього табору. Прімо Леві одного разу сказав: «Це сталося, а значить, що це може статися. Значить, може статися всюди, на всій землі».
Я поділюся з вами одним особистим спогадом: 65-го року я був на стипендії у Сполучених Штатах Америки, і тоді був пік битви за права людини, громадянські права, права афро-американського населення. Я мав честь брати участь у марші з Мартіном Лютером Кінгом. І тоді люди, які дізналися, що я був в Аушвіці, запитували мене: «Як ви думаєте, це, мабуть, тільки в Німеччині таке могло статися? Чи може статися десь ще?» І я їм сказав: «Це може статися у вас. Якщо ви порушуєте громадянські права, якщо ви недооцінюєте права меншин, якщо їх ліквідуєте. Якщо порушується закон, як це робили в Сельмі, це може статися». Що робити? Ви самі, я їм казав, якщо зможете захистити Конституцію, ваші права, ваш демократичний лад, відстоюючи права меншин — зможете перемогти.
Ми в Європі здебільшого виходимо з іудейсько-християнської традиції. І віряни, і не віряни приймають як свій цивілізаційний канон десять заповідей. Мій друг, президент Міжнародного Освенцимського комітету Роман Кент, який виступав на цьому місці п’ять років тому під час попереднього ювілею, не міг сьогодні прилетіти сюди. Він вигадав 11-ту заповідь, яка є досвідом Шоа, Голокосту, жахливої епохи зневаги. Звучить вона так: не будь байдужим.
І це те, що я хотів би сказати дочці, це те, що я хотів би сказати своїм онукам. Одноліткам моєї дочки, моїм онукам, де б вони не жили: у Польщі, Ізраїлі, Америці, Західній Європі, Східній Європі. Це дуже важливо.
Не будьте байдужими, якщо бачите історичну брехню. Не будьте байдужими, коли бачите, що минуле підтягують під поточні потреби політиків. Не будьте байдужі, коли будь-яка меншість зазнає дискримінації. Суть демократії в тому, що більшість править, але демократія в тому, що права меншин мають бути захищені. Не будьте байдужі, коли будь-яка влада порушує загальноприйняті норми.
«Будьте вірні заповіді. Одинадцята заповідь: не будь байдужим. Бо якщо будете, то навіть не зрозумієте, як на вас, на ваших нащадків несподівано впаде з неба Аушвіц».
