Письменниця Вікторія Токарєва в одному з інтерв’ю сказала: «З роками мені стало краще жити». Вона стверджує, що молодість — це пора тривог та сумнівів, коли ще не знаєш, хто ти такий і що тобі по-справжньому потрібно від життя.
Багато за що доведеться поборотися, і ти ніколи до кінця не впевнений, чи впораєшся. У молодості постійно чогось не вистачає: кохання, житла, грошей, знань.
Сумарно це портрет невпевненої в собі та у своєму майбутньому людини. Щасливими вміють бути лише старі люди. У старості немає майбутнього, але саме цей факт і дозволяє насолоджуватися процесом життя, милуватися кожним днем. Люди стають дуже чутливими та звертають увагу на ті речі, яких раніше не помічали.
Ось що сказала 80-річна Токарєва у своєму інтерв’ю:
«У першій половині життя дуже багато місця займає кохання та всілякі пристрасті. Ще багато часу забирає робота, на яку, хоч і сам не розумієш, чи потрібна вона тобі чи ні, бігаєш як заєць, щоб тільки заробити грошей…
А потім настає момент, коли все непотрібне «відлущується» і ти розумієш, наскільки величний Творець, що створив таке небо, такі дерева і такого тебе».
І можна спокійно сидіти, дивитися на небо, на дерева та нікуди не бігти.
Про “нікуди не бігти” — дуже добре сказано. Прямо-таки буддійська мудрість. Скільки життєвої енергії зжирає метушня.
Може, саме тому люди похилого віку мріють залишити велике місто і перебратися в тихе місце, щоб насолоджуватися вічними краєвидами?
У німецького філософа Артура Шопенгауера є міркування про те, чому люди похилого віку усвідомлено вибирають усамітнення. І щасливі у цьому режимі власного ритму, спокою та тиші.
У єднанні із природою можна черпати сили. А от спілкування з людьми треба звести до мінімуму.
Вікторія Токарєва обмежується вузьким колом рідних і абсолютно байдужа до уваги публіки та критики з боку:
«Старість — це найщасливіша пора, у цьому віці вже на все начхати! Хто любить, хто не любить, хто зателефонує, хто не зателефонує, хто покине, хто залишить — і так добре.
У цьому віці можна читати хороші книги, слухати музику, їсти смачну їжу без страху зіпсувати фігуру і любити свою сім’ю, хоч би якою вона була. От і все. Приходить відчуття спокою, комфорту та повного беззастережного щастя».
Три пункти гідної старості
Письменниця зізналася, що її щаслива та гідна старість тримається на трьох китах:
- Перше — це діти, онуки та навіть правнуки.
- Друге щастя — це професія. Я дуже люблю свою професію, вона у мене забирає пів дня, і ці пів дня мені дуже цікаво жити. А якщо цікаво прожити бодай їх, то вже можна вважати себе щасливою людиною.
- І третє моє щастя — це мій дім. Я його побудувала за свої гроші, зароблені чесною та гарною працею. Не можу сказати, що він обставлений з великим смаком, але мені подобається.
Онуки та діти, світлий розум, затишне житло — що ще потрібно для того, щоб зупинитися та помилуватися заходом свого шляху?
