Ота незрозуміла, не важлива й невидима робота матерів, яких називають домогосподарками, стає помітною тільки тоді, коли спробувати побути нею. Тією мамою, що сидить вдома з дітьми й тягне на собі все господарство. Коли на власній шкурі відчути, що це таке “сидіти вдома”, чоловіча думка щодо цієї ролі жінки кардинально змінюється. Й виникає розуміння, що бути мамою й дружиною — це найважча та найвідповідальніша робота у світі. До речі, якої не вчать у ВНЗ, школах чи на курсах. Ця професія народжується разом з жінкою…
І чим ти цілий день сьогодні займалася? Таке питання часто своїм дружинам задають чоловіки, повертаючись додому з роботи. І звучить це так, ніби вона цілий день сиділа вдома, закинувши нога за ногу. А він, бідолашний, добувач грошей для родини, повернувся зі спецзавдання. Бо ж бути домогосподаркою це для більшості чоловіків означає — нічого не робити. Та чи так це насправді?
Це, майже, сповідь чоловіка, який залишився сам на сам зі своїми дітьми. І після цього “випробування” він радить посилати чоловіків, які ставлять такі питання, за далекі гори. А в додачу нагородити смачним ляпасом.
“Я винен, бо теж так казав. А те, що я називав безладом — зовсім не безлад. Один день з моїми дітьми віч-на-віч перевернув моє уявлення про чистоту й порядок в домі.
Кімната, усіяна іграшками говорить про те, що дітвора просто гралася. Невимитий посуд — про те, що діти не голодні. А коридор з численними парами взуття, куртками, шкарпетками, самокатами й велосипедами — це просто місце, яке нагадує, що в нас є дім. Що він чекає нас завжди. Раніше ж я говорив дружині, що це все безлад, що вона просто не прибирає, нічого з цим не робить.
Ранок суботи. Я вже дві години зі своїми дітьми. Син, якому всього два рочки, вдарився головою об стіл. А старший, п’ятирічний, розплакався після мого прохання заправити своє ліжко. І мені здалося, що нашу квартиру взяли в полон вічні дитячі крики, крики…
І мені тут дійшло, що ця “вічність” з моєю дружиною відбувається кожен божий день.
Як виявилося, наші діти вміють добре наводити безлад. І роблять це швидше, ніж я можу наводити порядок. Мені здалося, що я раб цих малих грізних володарів ситуації, повністю вимащених у фруктовому йогурті.
Проблема мам, які не працюють, полягає в тому, що їхній труд оцінюють, як роботу в офісі. А часто навіть, порівнюючи з тими, хто щодня покидає дім та йде на роботу. Бо результати такої офіційної роботи за межами дому можна оцінити. Можна прозвітувати, показати чек, розповісти про десятки зустрічей та договорів, що вдалося підписати. А матусі ніяк не можуть підтвердити свою роботу вдома. Бо вона просто не виражається матеріально.
Саме тому жіноча робота здається легкою і втома від неї зовсім не така, як від важкого насиченого дня в офісі. Саме тому чоловікам треба зрозуміти, що виховання дитини — процес, який не можна представити чеком чи звітом. Бо він невидимий. Ми не рахуємо, скільки казок мама прочитала на ніч, скільки випрала одягу, витерла пилу у квартирі, скільки витратила часу на розмову з дитиною, обійми та її підтримку. Бо це все душевні ресурси, яких не видно неозброєним оком, які неможливо обчислити.
Проблема мам, які не працюють, ще в тому, що їх порівнюють з поверхневими стандартами суспільства. Найчастішими ознаками продуктивності роботи називають кількість отриманих грошей, посад, привілеїв та вигод. Але ж труд може бути різним.
От якраз мами працюють на ваші спільні майбутні інвестиції, вкладаючи душу у вашу малечу. А ще виховання наших нащадків — це найбільший скарб та спадок для нас у майбутньому. І ніякі грошові капітали, сколочені роками, з цим не зрівняються.
Проблема мам, які не працюють, в тому, яким чином ми хочемо виміряти їхній труд. Аби зрозуміти, що невидима робота матерів вимірюється за особливими формулами, треба хоча б раз побувати в їхній ролі. Я вже… І тепер рекомендую вам, чоловіки. Тому, що моя чоловіча думка про жінок, які “сидять вдома з дітьми”, змінилася.
