Ви ніколи не чули таку фразу: “Замість того, щоб жити, ми придумуємо всяку фігню”? Однак, це мудрість з нашого століття, над якою варто задуматися. Індуси, наприклад, називають мізки, зайняті неспокійними думками, “проблемою білих людей”. Ми, з їх точки зору, божевільні люди, які заганяють себе в кут, тому що занадто багато думаємо непотрібних думок.
Візьмемо найпростішу ситуацію – ви йдете додому і тягнете в руках занадто важку сумку. Поруч йде сусід – великий сильний чоловік, який цілком міг би допомогти вам. І в порядку речей попросити у нього допомоги. І тут включається наш неспокійний мозок.
Спочатку ви думаєте – чи варто просити про допомогу. А раптом сусід відмовить – як тоді з ним вітатися і дивитися йому в очі. Потім ви думаєте – а раптом він погодиться і ви будете йому тепер винні. Якщо він знову ввечері включить занадто гучну музику – ви мусите це терпіти.
Ви, замість того, щоб попросити про допомогу, мучите себе непотрібними думками і тягнете цю дурну сумку.
Цілком можливо, що сусід, який бачить як вам важко, теж думає про те, наскільки зручно запропонувати вам допомогу. Раптом ви вважаєте це непристойним фліртом з його боку і заперечуватимете. А, може, навпаки, почнете навантажувати його вимогами про допомогу з кожного приводу.
Будь-який нормальний індус не морочить собі голову подібними думками. Потрібна допомога – він просить. Допоможуть – добре. Не допоможуть – ну й добре, допоможуть в наступний раз.
Ми починаємо придумувати ситуації, які ще не відбулися. І не факт, що вони відбудуться. Але ми вже повні занепокоєння з цього приводу.
Як в одному фільмі героїня тільки почала зустрічатися з чоловіком, але вже щосили турбувалася про те, як син, який у них можливо народиться, буде страждати в дорослому житті. Ще й сина немає, та й взагалі, це може бути донька – але героїня вже турбується і змушує турбуватися свого чоловіка.
Навіть таку елементарну річ – сказати людині, що він подобається – ми не можемо зробити без внутрішнього жаху. А що ця людина подумає чи зробить у відповідь на таке визнання? Посміється? Розгнівається? Як після цього жити і дивитися йому в очі?
Краще нічого не говорити і взагалі піти, поки нічого поганого не сталося.
У індусів все набагато простіше. Якщо ти їм подобаєшся – вони підійдуть і скажуть про це. Що ти красива, що в тебе гарна сукня, зачіска, ямочка на щоках.
Можливо, вони більш щасливі люди. А можливо вони просто живуть. У той час як ми, білі люди, замість того, щоб жити придумуємо всяку фігню. А ця мудрість з нашого століття поки що обходить нас стороною.