Мабуть, кожен з батьків хоч іноді, але замислювався над тим, як тонко і правильно нагадати дорослим дітям, що у них є мама і тато. Дивно, що часто людині складніше всього вибудувати нормальні стосунки саме з найближчими людьми. Неприємні спогади, почуття обов’язку, старі образи і тиск оточуючих заплутують все більше і змушують або йти на неприємні компроміси, або віддалятися, припиняючи будь-яке спілкування.
Нерідко буває і так, що навіть без видимого розладу у відносинах, діти починаючи жити окремо, віддаляються від батьків, з головою йдуть у власні турботи, перестають телефонувати і приїжджати в гості. При цьому навіть не підозрюють, що життя на самоті – важке випробування для їх літніх мам і тат.
Повна самотність…
“Так склалося життя, що мені самій довелося піднімати на ноги двох синів. Виросли чудові хлопчики, обидва вирішили стати лікарями, щоб людям користь приносити. Я допомагала як могла, раділа їхнім успіхам”.
“Мені вже 80. Найстаршому – 54, працює хірургом. Молодшому – 45, працює стоматологом. Начебто і брати, а зовсім не схожі один на одного. Старший обходиться і без сигарет, і без спиртного. А молодший – його повна протилежність. Але поки не були одружені, знаходили спільну мову, та й до мене приїжджали часто. А потім чомусь посварилися”.
“Зараз мені доводиться жити одній. У моєму віці з другою групою інвалідності на невелику пенсію вижити непросто. Однак, мій стан здоров’я нікого не хвилює. Навіть моїх синів”.
“Спочатку вони перестали розмовляти один з одним, потім перестали говорити і зі мною. Я навіть просила у них пробачення, хоча і сама не розуміла, в чому винна. Це нічого не дало, нічого не змінилося. На пряме запитання, кожен з них каже, що страшенно зайнятий, і що не зобов’язаний мені допомагати. Сама я так довго не протягну, а на аліменти подавати соромно. Як бути?” – запитує Тамара.
У такій непростій ситуації жінці хочеться поспівчувати. Напевно, їй важко в настільки літньому віці залишитися одній, але думки про зраду рідних дітей роблять її положення зовсім плачевним. Адже, одна справа, коли тобі важко, але є хоч якась підтримка близьких людей. І зовсім інша, коли навіть твоє здоров’я нікого не цікавить.
Виростивши двох синів, жінка точно заслуговує щоб на старості років за нею хтось доглядав, хтось допомагав. Та й просто необхідно мати поруч людину, яка буде надавати хоча б моральну підтримку.
“Якщо в ситуації, що склалася допомоги можна чекати тільки від синів, а вони на пряме прохання відмовляють, то слід чинити більш радикально. І все таки зважитися на той крок, якого Тамара найбільше соромиться”, – впевнена психолог, Світлана Картініна.
“Адже в цьому випадку отримати фінансову допомогу від дітей потрібно в першу чергу, щоб зберегти власне здоров’я, щоб вижити. Дивно, що дорослі “успішні” сини самі цього не розуміють. Або тільки вдають”.
“Самотня жінка похилого віку соромиться діяти таким чином. Мабуть, вона переживає, як це сприймуть сини або її сусіди. Але ж чоловіки самі змусили матір піти на такий непростий крок своєю байдужістю. А сусіди? Навіть ті, хто засудить жінку, поговорять і скоро забудуть”, – вважає фахівець.
Звичайно, можна спробувати налагодити стосунки з синами, розповівши відверто про свої проблеми. Причому не варто вибачатися або вимагати, а потрібно просто поговорити про нормальну модель допомоги літній мамі з боку дорослих дітей і порівняти це з реальністю.
Якщо ж діти відмовлять, то можна буде відкрито розповісти їм про свої наміри вдатися за допомогою до держави. Це повинно допомогти дорослим чоловікам зрозуміти, до якого розпачу вони довели свою найріднішу людину. Можливо, навіть цієї розмови вистачить, щоб вирішити проблему. Саме таким чином можна нагадати дорослим дітям, що у них є батьки, та примусити їх задуматися про те, що колись і вони будуть на їхньому місці.
