Порічки – тільки з куща, не миті, обтирати об шорти чи майку і знімати з червоних крапельок павутинку, трохи примружившись від сонця і заодно згадуючи, чи є в хаті ентерос гель.
Аґрус – тільки недоспілим, взагалі не знаю, чи ця ягода задумана природою як спіла. Не знаю жодної притомної особи, яка б дала аґрусу доспіти на кущі. Треба їсти і приговорювати “яке квасне”! Морщитися від того квасу, літньої спеки і колючок, що вп’ялися в сідниці, коли ви влізли в кущ з голими ногами.
Суниці – навкарачки, опустивши голову до землі, а п’яту точку піднявши до неба. В йозі та поза називається “собака головою вниз”, але я б її на наших теренах перейменувала на “поїдач суниць”.
Малина – їсти з куща, попередньо попросивши пробачення у всіх невинно з’їджених хробаків, які там сидять в червоному кошичку. Якщо чуєте, що хробак ворушиться на язиці, то просто жуйте швидше і все. То білок. Органічний.
Черешні – дивись малина, але кістку не забудьте виплюнути, а то унітаз поб’єте ввечері.
Чорниці – тільки в горах і зі свіжим манікюром, щоб потім ввечері відмивати ваткою, намоченою в перикисі, нігті за 500 грн.
Лохина – купити в супермаркеті по ціні оголених фотографій Моніки Белуччі. Помити в десятьох водах, висипати у тарілочку. З’їсти акуратненько по-одній, роздивляючись і вмовляючи себе, що то таке добре, але в думках мріяти про смородину.
Смородина – їсти з куща, брудну, думаючи, скільки кілограм цукру купити, щоб наробити повидла на зиму. Приговорювати вголос, що то краще за лохину і не треба продавати нирку, а можна обскубати кущ, який посадив ще ваш дідо.
Марта Госовська.
