Один психолог сказав: «При кожній нагоді – беріть свою дитину за руку! Пройде зовсім небагато часу, і вона зовсім перестане простягати вам свою долоню!».
Все, що ми робимо у житті наших дітей, повертається сторицею. Якщо дитина росте в довірі — вона теж вчиться довіряти іншим, якщо малюка люблять і підтримують, він сам стає уважним і дбайливим.
Але є страшні помилки, які дорослі роблять під впливом гніву чи байдужості, не подумавши, чим це може обернутися у маленькій дитячій душі.
Ми дуже ображаємо наших дітей, коли:
НЕ РОЗУМІЄМО!
Років у 13 я закохалася. Женька був відмінником — самовдоволеним і єхидним. Але мені здавалося, що він – ідеал. Однак ідеал зовсім не звертав на мене уваги і я плакала. А мама, намагаючись мене втішити, несла повну нісенітницю: «Та ти що! Це так несерйозно. Через рік все пройде!» А мені зовсім не хотілося, щоби стан закоханості минав.
Потім я побачила цю картинку у фільмі «Вам і не снилося»:
– Мамо, я люблю Катю!
– Ой, не сміши. Таких Кать в тебе буде мільйон!
– І чому ви, батьки, все заздалегідь знаєте за нас?
НЕ ПІДТРИМУЄМО!
Маленький Карузо прибіг зі школи у сльозах: «Мамо! Вчитель співу сказав, що в мене голос – ніби вітер у трубі завиває!». «Ну, що ти, синку! Не слухай нікого. Ти співаєш як найпрекрасніший соловей у світі. Я це точно знаю!» Страшно подумати, що світ міг би ніколи не почути великого тенора, якби не ця мудра жінка. Постійно кажіть своїм дітям: Ти можеш! Ти з цим впораєшся! – це надає крила.
ПОРІВНЮЄМО з іншими дітьми.
«Подивися, яка Анюта – чистенька та акуратна. Не те що ти – порося!» Здається, знайоме? Одного не можу зрозуміти: чого хочуть досягти матусі, вимовляючи ці слова? Крім ненависті до Анюти, тут важко викликати інші емоції.
Насміхаємося!
Ми з маленькою сестричкою зайшли до крамниці. Сестрі було 3 роки, її обличчя було розфарбоване плямами зеленки — підхопила вітрянку. Продавчині, яким не було чим себе зайняти, розвернулися в наш бік і захихикали: «Ой, яка красуня до нас прийшла! Ви тільки подивіться!» Мені на думку спала тільки одна думка: де б поблизу взяти автомат і розстріляти їх?
ОБРАЖАЄМО словами та вчинками.
У 8-му класі я вважала себе цілком дорослою та самостійною дівчиною. Якось ми засиділися з татом над геометрією, яку мій мозок геть-чисто відмовлявся розуміти. І тоді тато в серцях човгнув мене … по попі! Було не так боляче, як неймовірно прикро! Я довго з ним не розмовляла. А він не міг зрозуміти, що так сильно мене зачепило…
КРИЧИМО і виходимо з себе.
Пам’ятаю в пологовому будинку моя сусідка, змучена хниканням свого малюка, схопила його і почала трясти й кричати: «Якого біса тобі ще треба?» Ніколи не забуду величезні, сині, сповнені жаху очі малюка, який не розумів, що відбувається. Здається, їй самій потім було дуже соромно.
ІГНОРУЄМО!
І, повірте, це найстрашніше. Японський вчений продемонстрував усьому світові досвід із рослинами. Три однакові зернятка були посаджені в три баночки. Щоранку, проходячи повз першу банку, учений вітався з паростком і говорив йому ласкаві слова. Перед другою банкою він кричав і обзивав рослину образливими словами.
Третій паросток він просто ігнорував: не дивлячись, проходив повз. Неважко здогадатися, що сталося з паростками за місяць. Перший колосився соковитим зеленим кольором на всю ширину підвіконня. Другий зовсім висох. А третій – загнив! Діти теж подібні до зелених паростків: батьки з роками пожинають лише те, що виростили самі!
А тепер відведіть погляд від монітора та уявіть вашого малюка. Ось він стискає пухкі кулачки, смішно морщить ніс і посміхається на всю ширину свого беззубого рота. І у відповідь у ваших грудях розгортається щось велике та ніжне. Цей малюк любить вас безумовно: у будь-якому настрої, з будь-якими подарунками, просто тому, що ви його мама чи тато! І за одну цю посмішку ви віддасте все у світі! Згадуйте про це якнайчастіше і любите своїх дітей!
