Мабуть, про закон бумеранга знають багато людей, але не думають, що він колись торкнеться кожного. Але, як не крути, а відплата ходить за людиною, просто накульгуючи. Тому що очікування відплати — це теж частина покарання. «Відплата ходить накульгуючи», це давній вислів. Всі знають про бумеранг.
І картина перед уявним поглядом постає така: людина кинула бумеранг, той описав криву і бац — прилетів і попав у лоб. Так, що зірки з очей посипалися, як в мультфільмі. Або в комп’ютерній грі. Це асоціація така — бумеранг швидко летить. Але життя — не комп’ютерна гра. Відплата повертається повільно, невідомими стежками, як кульгавий демон, якого поганий вчинок створив, наситив енергією, матеріалізував.
У кожної без винятку людини в підсвідомості є табу, заборона на вчинення зла, програма, яка «закачана» в нас ще при народженні. Вона називається «моральним законом», як писав Іммануїл Кант.
Відключити цю програму — значить, перестати бути людиною. Втратити приналежність до людського роду. Маніяки, фашисти, шкуродери втратили приналежність до людей. Їм судилося повне знищення особистості. Вірніше, вони самі свою особистість знищили. І після смерті їх чекає — та нічого не чекає. Небуття.
Вони і в цьому світі вже мертві, але дуже небезпечні, «ходячі мерці» з фільмів. Мова не про них, а про тих, хто робить погані вчинки, але залишається людиною. Цей хитрун думає, що знайшов спосіб «обійти» програму заборони зла. І взагалі, це ніяке не зло. Це просто розумна і вигідна поведінка. А то, що при цьому хтось страждає, це не має значення. Важливо, щоб самій людині було добре.
У романі «Острів Скарбів» Біллі Бонс в страху чекав появи кульгавої людини. Він напивався, горлав пісні, перераховував награбоване, але жив в постійному страху. Ніхто про цей страх не знав. А потім пірата розбив параліч і він помер. Скарби йому не знадобилися. Закон бумеранга?
Ось так живе людина, яка вчинила зло. Їсть яєчню з грудинкою, горланить пісні, лається і чогось вимагає від життя. А сама з жахом чекає, що у двері постукає Сліпий П’ю або Одноногий Сільвер. Кульгавий переслідувач уже в дорозі. Одноногий, сліпий, але він безсумнівно прийде і знайде того, хто скоїв погане. Ось так виглядає Закон бумеранга, а не як стрімка, вигнута паличка.
У відплаті найстрашніше — ось це очікування. А очікування у того, хто скоїв злочин, обов’язково є. На вигляд він цілком задоволений і успішний. Але він відмінно знає, що його розшукує кульгавий чоловік, щоб все відняти і заподіяти шкоду.
Він відганяє від себе погані думки і страхи, намагається бути бадьорим і веселим, навіть поводиться нахабно, зарозуміло. Але в підсвідомості у нього живе страх. А ми бачимо тільки зовнішню сторону, фасад, щасливу оболонку.
Відплата ходить накульгуючи. І ніхто не знає, як той, хто зробив зло, прокидається в страху, живе в тривозі. А кожну погану подію у своєму житті вважає початком відплати. Навіть якщо це поки просто випадковість. “Ось воно! Почалося! », – так думає той, хто заподіяв іншим зло. І це теж Закон бумеранга.
Але коли приходить справжня відплата, така людина не впізнає її. Вона не розуміє зв’язку між своїми справами і їх поверненням. Вона все розуміє занадто пізно і вже нічого не може виправити. Адже часу для виправлення було досить — кульгава відплата довго добиралася до нього! Давала шанси виправити скоєне і змінити життя, загладити провину, хоч щось змінити на краще.
Ось тому той, хто зробив зло, покараний ще і очікуванням розплати. Бумеранг — це не так страшно. Бац! – і все. А очікування кульгавої і сліпої відплати, яка повільно, але неухильно йде до людини — це нестерпно. Але ось так вони і живуть ці люди. Регочуть, горланять пісні, їдять і п’ють, перераховують монети, а самі чекають появи кульгавої відплати. Не вірте в удавані розповіді про хоробрість. Чим вони голосніші, тим сильніший страх. Це просто вже діє закон бумеранга.
—
Автор — Анна Кірьянова, літературний переклад — Наталія Лаврик
