“Я вас почув”, – кажуть люди один одному. А хочеться, щоб люди нарешті зрозуміли – життя коротке. І тому, слухайте один одного, поки є час…
– Я вас почув!
Останнім часом ми досить часто чуємо ці слова. Найчастіше на роботі або у сфері обслуговування. Іноді самі вимовляємо, щоб повідомити людині, що його побажання було взяте до відома.
– Я вас почув!
Отже…
– Я запам’ятав ваші сумніви. Та врахую ваше побажання. Я поважаю вашу думку… Я вас чую… Чую…
Чую…
Ви ніколи не замислювалися, чому ці слова вимовляють, немов заклинання надійності. Навіщо зайвий раз підкреслювати те, що ви чуєте співрозмовника?
Чути…
І зізнайтеся чесно, хоча б собі, як багато людей можуть похвалитися тим, що ви чуєте. Не ті, яких ви зобов’язані чути по роботі, а інші, набагато більш рідні.
– Я не хочу йти до садочка!! Там погано!!!
– Мені треба на роботу і ти підеш туди! Не псуй мені нерви!
Вона не почула, що синові в садочку самотньо. Що незрозумілий хлопець відібрав у нього іграшку, а вихователька голосно відчитувала перед всією групою, за те, що він повільно їсть.
Через багато років…
— Синку, приїжджай до мене, допоможеш картоплю викопати, виноград зібрати, посидимо разом, повечеряємо.
— Мама, у мене купа роботи та один вихідний. Якщо тобі так потрібна картопля, давай я тобі її краще куплю, і ти мене не будеш цим задовбувати.
Він не почув, що вона скучила за сином. Що їй самотньо і не з ким поговорити. Що сина вона не бачила вже кілька місяців. А коли дзвонить йому, у відповідь лише – короткі фрази. Вона і город завела лише для того, щоб чимось себе зайняти… Але, він не почув. Може бути тому, що його не навчили чути.
– Давай на вихідні сходимо кудись разом — в ресторан або в кіно, а можна сходити до парку погуляти.
– Тобі б лише розважатися! Не розумієш, як я втомлююся на роботі! Цілий тиждень пашу, як проклятий, щоб тобі все забезпечити — не чіпай мене хоча б мої законні вихідні!
Він не почув, що вона його цілими днями не бачить і їй вже набридло бути однією в цій багатій квартирі, яку він придбав. Що їй хочеться, як раніше, пройтися з ним по парку, погодувати голубів. Відчути тверду руку чоловіка у своїй руці, розповісти йому про те, як пройшла її тиждень. Що вона вже скоро буде вити від самотності та, якщо так буде продовжуватися далі, вона просто піде…
– Слухай, нумо підімо від твоєї мами — візьмемо в оренду квартиру, поживемо своєю сім’єю. Буде важко, звичайно, але ми будемо самі…
– Ти егоїст — не розумієш, що у мами добре жити, діти під наглядом, школа поруч. Та й з якихось дуль ми будемо орендувати квартиру — з твоєї копійчаної зарплатні? Мама нам так допомогла, а ти це не цінуєш!
Вона не почула, що йому до смерті набридло жити на території тещі та терпіти її вічні їдкі натяки. Що навіть діти розуміють, що в цій квартирі головне — це бабуся, а тато так, невдаха, статус якого нижче статусу кота. А він дуже хотів жити зі своєю сім’єю без вічного нагляду і контролю з боку. Він готовий йти на додаткову роботу, аби це здійснилося.
– В мене проблеми на роботі. Нове начальство, схоже, вирішило мене з’їсти. Я якось обурився з приводу нових порядків, начальнику донесли, тепер мене тягають до нього на килим, загрожують…
– Слухай, досить нити. Я вже чути не можу про твою, нібито, роботу. Скільки ти приніс зарплати в останньому місяці? Півтори тисячі? У тебе троє дітей — як ти збираєшся їх годувати?
Вона не захотіла почути, що на роботі новий начальник почав розчищати місце від неугодних йому людей. Що, не маючи можливості звільнити законним шляхом, він почав тиснути на тих, хто занадто вільно висловлюється, завіявши при цьому, всі свої можливості.
Наш друг вийшов з вікна четвертого поверху. Тому що його не почули. Або не захотіли почути.
Чи тому, що життя привчило його до того, що ніхто нікого ніколи не чує — і не варто намагатися щось говорити…
– Я вас почув… Нехай ця фраза буде щось означити не тільки в бізнес-сфері. Бо вона набагато важливіша для близьких нам людей. Слухайте один одного, поки є час…
—
Автор – Ірина Подгурська
