Відомий вислів “Завжди легше кричати, ніж слухати й розуміти іншого” належить актору радянського кіно, якому довелося зіграти багато ролей у фільмі та житті. Саме так говорив Інокентій Смоктуновський в одному зі своїх останніх інтерв’ю.
Він зіграв близько двохсот ролей в кіно і на театральній сцені, проте вдалими вважав не більше 10 з них. Наприклад, він визнавав роль князя Мишкіна, але сам собі не подобався в ролі Гамлета чи Юрія Дєточкіна.
Його гра в кіно була насичена інтелектом і філософією. Кожного персонажа чоловік ніби пропускав через себе, буквально зростався з ним. Актор говорив:
«Бувають такі часи в роботі та самопочутті акторів, коли знання величезних текстів напам’ять — ніщо в порівнянні з правом на проголошення цього тексту. Ось вантаж. Ось граніт, алмаз, брила…»
Він пройшов через найскладніші життєві випробування — важке дитинство, війну, полон, самотність і невтішність… А потім був неймовірний успіх.
Смоктуновського боготворили мільйони. Його називали неповторним і геніальним. Хоча для тих, хто знав його ближче, він був, як то кажуть, не від світу цього. Про його неуважність і дивацтва характеру ходили мало не анекдоти. Так, в житті Смоктуновський був непередбачуваний.
В одному з останніх інтерв’ю він сказав:
“Я приніс людям маленьку надію, маленький світ. Заради цього варто було жити, творити, творити, любити…”
Пішов актор з життя у 1994 році. Його прихильники проводжали актора в останню путь оплесками. Для багатьох це було дивним на той час. Але дехто з його близьких говорив, що нічого особливого — цей день в актора був, як завжди…
Ми зробили підбірку цитат Інокентія Смоктуновського з його книги та інтерв’ю різних періодів. Він говорить про людей, звичаї, життя і про любов у різних її проявах. Читаємо, насолоджуємося, думаємо…
«Люди дрібні шукають комфорту, популярності, грошей. Люди великі — самих себе».
«Не вірте тим, хто каже, що на війні не страшно. Страшно завжди… Хоробрість — це коли ти долаєш тваринний жах і йдеш вперед».
«У кіно, так само як і в житті, — те, що одних насторожує і лякає, інших радує і надихає».
«Не можна здолати роль, не відправивши своє серце в нокаут».
«Виявляється: варто тільки копнути, розворушити — і пам’ять розкриває свої щедро запорошені тайники та закутки».
«Стало тихо, тепло і затишно, як на вулкані».
«Чоловік стає людиною в максимальній з доступних йому ступенів досконалості тільки тоді, коли в життя його увійде жінка, якою керує любов…»
«Як добре жити, до подиву добре просто жити, дихати, бачити. Я є, я буду, тому що прийшла вона». (Смоктуновський після знайомства зі своєю майбутньою дружиною — Суламифью).
«Ми були на різних позиціях. Я дозволив собі нетактовність … бути самим собою».
«Багато євреїв навіть вважають мене євреєм. І прекрасно! І чудово! Вважайте, що я єврей! Я сам відчуваю себе євреєм, коли бачу прояви антисемітизму. Коли я був в Києві у Бабиному Яру, і мені присутні там євреї раптом зі сльозами на очах стали кричати «Шалом!» – це означає «Мир тобі», я став у відповідь їм кричати «Шалом!» І у мене на очах були сльози. Це було прекрасне, чудове братство людей, для яких немає перепон при прояві людських почуттів один до одного. Ми були щирі, були самими собою».
«Іноді люди біжать якраз від того, що шукають. Шукають ж зазвичай те, що люблять, чого бракує».
«Завжди легше кричати, ніж слухати й розуміти іншого», – говорив Інокентій Смоктуновський і мав рацію…
