Сумна історія, яку розповіла невістка, чимось схожа на анекдоти про непрості стосунки між зятями й тещами, між невістками й свекрухами. Щось на кшталт такого – “Жадібні свекри”, – каже молода невістка. “А ти прийшла на все готове”, – відповідають ті. Правда, коли подібне відбувається в реальному житті двох родин, то тут вже не до сміху…
“Я і мій чоловік на 100% впевнені, що в його батьків водяться чималі гроші. І вони ж знають, як ми мріємо про свій куточок. А допомогти не хочуть. Як можна бути такими скупердяями?
Мій чоловік із заможної родини. Але полюбила я його, звісно, не за гроші. Нам хотілося самостійного життя, без батьків. Тому весь час обоє працювали, щоб накопичити на квартиру.
Його ж батьки бачили, як ми обмежували себе і відпочинком, і великими покупками. Та цих старань було замало — у нас не вистачало грошей навіть на перший внесок за іпотеку. Навіть з народженням дітей вирішили почекати, бо немає свого житла.
Гостюючи в його батьків, як завжди, свекруха запитала, коли вона вже стане бабусею. Я з натяком відповіла, що тоді, коли ми купимо квартиру. Здавалося, що мої слова кожен би зрозумів, але не моя свекруха. Вона лише хитала головою, виражаючи нам співчуття.
За місяць я дізналася, що чекаю дитину. Хоча вагітність не входила в наші плани, я не зробила аборт. І тоді вже заговорила відкрито. Повідомили свекрам, що чекаємо на поповнення, і я попросила у них грошей.
Спіймавши їх на хвилі радості, запиталася, аби свекри допомогли заплатити перший внесок за квартиру. І тут, де й поділася та усмішка. Свекруха аж зблідла і, наче янголя, сказала, де в нас такі гроші?
А я ж то знаю, що таки є! Свекор сам проговорився чоловікові, що планує міняти машину. Мовляв, його іномарку — на новий джип. Мені стало образливо, та я все ж таки втрималася від сварки.
І тоді повідомила чоловікові, що його батьки не бачитимуться з нашою дитиною. Хіба можливо, щоб якась машина стала важливішою за добробут рідного сина? Такі родичі моїй дитині не потрібні.
Вже на днях мені народжувати. Я все ж думала, що свекри передумають, і з пологового ми поїдемо до своєї новенької квартири. Але ж ні… Ну принаймні найближчі півроку точно.
І все-таки вірю, що ми зберемо гроші на іпотеку. А разом з цим росте і моє бажання не дозволити спілкуватися свекрам з онучам. Не потрібні нам такі дідусь і бабуся. І не говоріть, що їх теж можна зрозуміти, що треба пробачити… Мені не під силу зрозуміти, як джип може бути важливішим за добробут сина?”
Чи насправді жадібні свекри – судити важко. І чи зобов’язані вони й далі утримувати сина, який вже одружився і має свою родину? Звісно, це сумна історія, яку розповіла невістка. Але ж найстрашніше тут не в тому, що батьки не дали грошей. А в тому, що ні батьки, ні діти не зрозуміли потреби один одного…
Поділіться в коментарях вашою думкою з цього приводу.
