Дехто з тих людей, які застали радянські часи, твердять: “Я все одно буду вважати Радянський Союз кращим…” Це їхня особлива думка, яка має право на життя. Ба більше, можливо, вона знайде ще більше прихильників після того, як ви прочитаєте цей матеріал.
Звісно, що це не ода Радянському союзу та його вождям. Але, дивлячись на те, що відбувається в нашій державі зараз, хочеться сказати трохи хорошого про ті часи. Не буду стверджувати, що радянський період був ідеальним для життя простих громадян. І лише тому, що воно апріорі не може бути ідеальним ні тоді, ні зараз, ні в майбутньому. Бо досягти цього стану не можливо. Та, мабуть, ніхто так і не розкриє секрет того, що ж таке “ідеальність у всьому”.
У владі кожного періоду були, є і будуть різні люди — хороші, погані, егоїстичні й близькі до народу. Саме від цих керманичів і залежить, як будувалося тоді та складається життя народу зараз. І про епоху Союзу є багато усталених прикладів, які говорять, що влада того часу керувала не правильно, не по-людськи й неефективно. Отож, розберемося.
Перше — Радянський Союз купував зерно за кордоном. Так, особливо під час холодної війни. Й Америці це було на руку — їй дуже хотілося тримати цю сильну державу на короткому повідці. Може, й тюхтії. Але вони хоча б продовольчо забезпечували країну. Звісно, що на це витрачалася левова частка казни. Та, скажіть мені, куди зараз йдуть гроші з бюджету, коли Україну називають житницею всього світу?
Чому наші меценати хизуються тим, що допомагають африканським дітям вижити? І це в той час, коли для лікування наших – ми збираємо гроші з усього народу. Бо безкоштовна медицина — тільки на папері. Бо, не дай Боже, захворіти на щось серйозне, то наша держава відразу повертається до тебе своєю точкою “Ж”. І залишає на напризволяще…
А що вже й говорити про сільські глибинки, які тихо вмирають, навіть не кличучи на допомогу. Молодь роз’їхалась по заробітках до Польщі, Литви та Німеччини. Літні люди доживають свого віку, як прийдеться. А чиновники тільки розводять руками, киваючи на недофінансування, кризу, бідний місцевий бюджет…
Другий факт про Союз. Це картки, за якими видавалися продукти. Я стверджую, що моя родина їх і в очі не бачила. Хіба що талони, які давали на горілку під час горбачовського сухого закону. Не скажу, що ми відчували гострий дефіцит продуктів. В магазині вони були, а багато чого вирощували вдома. У дефіциті була хіба що кава та ковбаса, за якою ми їздили до міста.
Визнаю, що бувало й таке, коли продукти зникали з прилавків на деякий час. І це було пов’язано із перестановкою кадрів на верху. Та голоду не було.
І третє — крадіжки. Тоді злодії були зовсім дрібними, та й тих ув’язнювали. А от зараз крадуть просто з державної казни такими масштабами, що важко й уявити. І ніхто не сидить.
Тому я все одно буду вважати Радянський Союз кращим. Хоча не буду перечити, що й зараз ми не голодуємо, не ходимо голі й т .д. Звісно, це моя особлива думка, яка наштовхує на роздуми, що було б, якби Союз не розпався. От, наприклад, Китай же процвітає з тим ненависним нам соціалізмом та однопартійною системою. А ми що, гірші?
—
Лист невідомого автора, літературний переклад – Наталія Лаврик
