Коку було 129 років, коли вона померла. Вона була оголошена найстарішою жінкою у світі. Але їй зовсім не подобалося довге життя: за весь цей час жінка не запам’ятала жодного щасливого дня. Їй було 27 років, коли почалася революція. В кінці Другої Світової війни їй було 55 років, а коли розпався Радянський Союз, їй було вже 102 роки.
“Я не можу уявити, як я вижила досі”
“Я бачу людей-довгожителів, які займаються спортом, дотримуються особливої дієти, намагаються залишатися у формі. Але як я вижила досі – не можу уявити. Я завжди багато працювала, копала землю, і в моєму житті не було щасливих днів. Я втомилася. Довге життя – це взагалі не дар від Бога. Навпаки, це Божа кара”.
Родичі і діти померли, але бабуся вижила. Її остання дитина, дочка Тамара, померла у віці 104 років.
Секрет довгого життя? Жінка уникала м’яса, любила сир і молочні продукти, але казала, що ніколи не дотримувалася ніякої спеціальної дієти.
“Я пережила Громадянську війну після революції, Другу Світову війну, депортації людей у 1944 році. А потім – ще дві чеченські війни. Натепер я впевнена, що прожила нещасливе життя”.
Коку Істамбулова все життя прожила у чеченському селі (крім висилання під час Другої Світової війни).
“Я пам’ятаю, як повз наш будинок проходили німецькі танки. Це було страшно. Я пам’ятаю, як жила в Казахстані. Для нас це був найважчий період. Мені також довелося пережити заслання в Сибіру, але в Казахстані було ще гірше. Там ми відчули, як місцеві жителі нас ненавидять. Кожного дня я мріяла повернутися додому”.
Коку згадувала, як життя в Чечні змінилося з приходом радянської влади
“До цього, ми виховувалися за дуже суворими мусульманськими законами і повинні були бути дуже скромними. Я пам’ятаю, як бабуся сварила мене за те, що мій одяг була розстебнутий на шиї. Потім настала радянська епоха, і жінки швидко стали носити більш відкритий одяг”.
“Озираючись на своє життя, я шкодую, що не вмерла раніше. Все моє життя – робота без відпочинку і розваг”.
Літературний переклад – Маруся Фріман
