Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули. Стояла така тиша, що було чути, як вони розмовляють.
Перша сказала:
– Я – СПОКІЙ… На жаль, люди не вміють мене зберігати. Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! I вогник цієї свічки згас.
Друга ледь чутно промовила:
– Я – BІРА … На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому мені немає сенсу горіти далі.
Ледве вона замовкла, як подув легкий вітерець і загасив свічку.
Третя свічка засмутилася:
– Я – ЛЮБОВ… У мене більше немає сил підтримувати свій вогник. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять навіть тих, хто їх любить, а найбільше своїх близьких – сказала вона і згасла.
Раптом до кімнати зайшов хлопчик і побачивши три згаслі свічки, злякано закричав:
– Що ви робите!? Ви повинні горіти, я боюся темряви! – плакав він.
Четверта свічка промовила:
– Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити інші три свічки. Адже я – НАДІЯ!.
Нехай вогонь Надії завжди горить у вашій душі!
