Довжелезний будинок на 16 під’їздів стояв літерою «с». Дев’ятиповерховий, роздолий, із затишним, захованим від вітру, двором. В ньому завжди гралися діти, адже майданчиків хоч греблю гати. За його спиною – розважлива набережна Дніпра. Втомлене сонце. Змарніле зимове небо.
В одному із центральних під’їздів на дев’ятому поверсі сусідили три квартири. В одній – родина боксера, в другій – літня жінка з собакою, в третій – тьотя Люда, син якої воював під Бахмутом.
Михайло Коренівський – заслужений тренер з боксу, щойно повернувся зі змагань. Планував залишити речі, перекусити та приєднатись до родини. Оля в цей час вивела дівчат подихати свіжим повітрям, і вони попрямували на бульвар Слави. Жінка (фітнес-тренер) сповідувала здоровий спосіб життя, тож родина гуляла за будь-якої погоди. Раптом вибух. Молодша Марійка подумала, що це такий салют, і першим питанням було: «Чи не зашкодить він татові?» Дружина вірила до останнього, що чоловік встиг вийти і вже поспішає до них. Не встиг…
Оля з Мішою познайомились ще в школі. У старших класах хлопцю (хуліган за характером) запала до серця струнка, рудоволоса відмінниця, і він твердо вирішив з нею одружитися. Оля на залицяння відповідала неохоче. Він не збирався здаватися. А хіба справжні боксери здаються? Далі було кохання, весілля, народження дітей. Маргарита – більш схожа на маму, Марійка – татова донька. Маруся, бувало, одягала батькові корону і вважала його справжнім королем. Він завжди погоджувався бути її хворим, коли грали в лікаря.
У цій квартирі мешкали вже дев’ять років. Інтер’єр розробляла Ольга, Михайло повністю довіряв її смаку, тож оселя виглядала стильною, а кухня – теплою та жовтою, мов патисон. На ній завжди було людно, весело, смачно. Оля талановито вела господарство, залюбки готувала. Гості обожнювали її чорнослив з грецькими горіхами, пропарений у вині.
Відтепер родина мешкає у знайомих. Марго постійно плаче. Марійці ще нічого не сказали, вона грається з однолітками, а потім прибігає і жалібно так: «Мамо, а коли ми повернемось до тата?»
Жінка (65 років), що мешкала по сусідству, в той момент знаходилася коло вікна, намагаючись спіймати мережу. Раптом удар. Велетенська хвиля штовхнула у холодильник, навздогін полетіло віконне скло. Бідолашна похапцем схопилася й побігла шукати собаку. Той сидів у коридорі та дивився на вхідні двері.
Ліфт викорчувало з корінням. Сходи стояли цілими, тому рушила донизу. У більшості сусідів двері заклинило. Звідти – крики. Надривно плакали діти, гукали своїх батьків. Вона смикала за ручки, але ті здавалися мертвими. Назустріч — стрімголов чоловік (поспішав урятувати родину). Він допоміг перелізти через уламки, адже всюди горіло, бухкотіло, гримало, а очі виїдав дим. Лише на вулиці побачила, що куртка просякла від крові. Звідусіль – сполохані карети швидкої допомоги, тож сіла і почала чекати. В цьому будинку прожила все своє життя. Там залишилися документи, оксамитові фотоальбоми з чорно-білими світлинами, рідні, смішні записки дівчат (виховувала доньок самотужки).
Її сусідка, яка провела сина на війну, залишилася у заблокованій квартирі. Вона стояла на балконі та махала рятувальникам білим рушником.
Поверхом нижче мешкала світла родина на прізвище Шевчук: Ірина, Максим та двійко їхніх дітей. Молода родина, об’єднана справжнім коханням. Максим займався фермерством разом зі своїми батьками, тому більшу частину року проживав у Нікополі. Вставав о четвертій ранку і йшов у «поля». Діти сумували за татом і було прийнято рішення про переїзд. Адже справжнє кохання не витримує довгого розставання. Коли Нікополь почав потерпати від обстрілів, родина повернулася до Дніпра. Як виявилось, назустріч смерті.
По обіді діти спустилися на подвір’я та чекали на батьків. Ті досі не вийшли і вже не вийдуть довіку. Кароліні уламком травмувало ногу, у Тимура, хвалити Бога, подряпини. Їхня сусідка, президент школи, п’ятнадцятирічна Маша Лебідь виконувала домашню роботу (її мама в той день була на роботі). Так і залишився незакінченим графік функцій…
Зображення Юрий Журавель
