Відомий майстер романтичного жанру Андре Моруа так писав про старість: “Справжнє зло в старості це не слабкість тіла…” Це уривок з його маловідомого твору “Мистецтво жити”. Ось що він писав про цю прекрасну пору людського життя.
Така вона старість
Старіти настільки дивно, що навіть не віриться в це. Побачити, що час зробив із нами, ми можемо тільки дивлячись на своїх однолітків. Бо в нашому розумінні — ми все ще молоді.
Надії й страхи ті ж самі, що й в молодості. Розум такий же живий, а сили не вичерпні. Нам так здається. І ми все ще продовжуємо експерименти. Видершись на пагорб, на який колись піднімався в молодості, кажеш собі. Мовляв, час, що витратив на це не змінився, а те що захекався… Так то таке — я й раніше захекувався.
Осіннє рівнодення
Старіти — це не лише думати про те, що твоя роль зіграна, волосся сиве і кругом зморшки. Це набагато більше.
Справжнє зло в старості — це не слабкість тіла, а байдужість, що оселяється в душі. Люди у поважному віці задають собі лише таке питання: “Навіщо? Навіщо виходити на вулицю? Навіщо це робити, коли мені до цього вже немає діла?
Як не впасти з кокоса
Так влаштоване життя, що чим ближче ми до природи, тим страшніші там закони для старих. Наприклад, вовк, що старіє має повагу серед зграї до тих пір, поки має сили. А старого і беззубого, здоланого молодим лідером, його просто виганяють з вовчого табору. На вірну смерть.
Люди ж схожі до тварин. Мандрівник, що був в Африці розповідав історію про одного вождя племені. Той просив у нього фарбу, щоб приховати сиве волосся. Бо коли люди побачать, що він старіє, то його просто вб’ють.
У нас усіх є кокосові дерева, з яких ми можемо впасти, коли втрачаємо сили. Це до того, що на одному острові є звичай. Вони змушують стару людину залазити на кокос, потім трясуть його з усієї сили. Якщо втримався на верхівці — житимеш, упав — засуджують на смерть.
У селах, де люди живуть практично в гармонії з природою, фізична сила людини тримається на добрих взаєминах між старшим і молодшим поколінням. А от в містах — все по-іншому. Молодість явно тріумфує. Це помітно під час міського швидкоплинного революційного життя. Старим важко встигати за цим і адаптуватися.
Стара людина, яка є лідером по життю з самої молодості, намагається виглядати якомога молодше. Приховати те, що випали зуби, що волосся вже вкрилося інеєм… Але ж все одно молодість і старість взаємозамінні. Так влаштований ритм природи.
Немає сенсу бажати, щоб це було по-іншому. Хіба що така схема — молодь командує. А похилі — їм допомагають порадами.
Тирани в минулому
Тіло, що старіє, це як двигун машини з великими пробігом. Коли за ним правильно доглядати та вчасно ремонтувати, він ще довго служитиме. Звісно, двигун буде не такий рвучкий, але ж працюватиме. Тож, якщо до свого організму ставитися так само, тіло працюватиме і в старості.
У старості мозок працює вже не так блискавично. Людям важко даються нові ідеї та їхнє сприйняття. Тому вони користуються тим, що знали ще з молодості. І дуже критикують те, що зараз не під силу зрозуміти та прийняти. Важко жити в новому сучасному темпі. Тому так часто згадують про те, що колись були такі гарні часи…
Старість — тиран, який не дає насолоджуватися принадами молодих років, погрожуючи тим, що покарає. Бурхливе кохання, що характерно молодим, старим людям вже не під силу — ні фізично, ні духовно.
Перуки й намиста — в допомогу старості
Старіти теж треба вміти, весь час боротися з тим неприємним, що засмучує. Та чи під силу це, коли тіло старіє і дає збій? Кажуть, що це природно і цього процесу не уникнути. Тому залишається лише підкоритися.
Боріться із проявами старості хоча б ззовні. Одяг, прикраси, намисто, браслети… Це все відволікатиме від зморшків, обвислої шкіри обличчя, рук і шиї. Ці недоліки тоді просто не помічаються.
Ті, хто не вибули з гри
Яскраві емоції від життя літні люди можуть отримувати не лише від кохання. Цей позитив їм можуть дарувати діти й онуки. Вони радіють їхнім успіхам, допомагають переживати важкі хвилини. І саме в цьому щастя — в розумінні, що вони грають і живуть повноцінно замість нас.
Більшість бабусь і дідусів можуть краще поладити зі своїми внуками, ніж з дітьми. Бігати так, як син вони не можуть, але ще є змога плентатися за онучам. Врешті-решт — перші та останні кроки так схожі між собою.
Час спати
Хіба під силу наукам зробити так, щоб старість не відбирала у нас сили? Вчені досягли цього в експериментах над найпростішими організмами. Та чи треба це нам, людям, таке безкінечне життя?
Смерть — це як няня, яка прийшла нагадати, що вже час лягати спати. І хоча ми виражаємо протест, в душі розуміємо, що цей час прийшов…
Андре Моруа писав, що справжнє зло в старості це не слабкість тіла, а слабкість духу. Тому до цього періоду треба готуватися ще з молодих років. Щоб не втратити оптимізм і не вмерти духовно раніше, ніж фізично.
