Як пояснити дитині, що бабусі й дідусі не вмирають, що вони залишаються жити в серці назавжди? Ми ж просто не можемо почути той рідний голос, ті настанови й поради. Але знаємо, що вони духовно з нами, що “переселилися” в наші душі, аби бути поруч. Це дуже важка тема для роздумів. Адже бабусі й дідусі — дорогі нашому серцю люди, яких доводиться втрачати одними із перших в нашому житті.
Вони бачили, як ми народжувалися й росли. А нам доводиться переживати з ними старість й той момент, коли вони покидають цей світ. Мабуть, це перше прощання з дорогими людьми, з яким доводиться зіткнутися в нашому житті.
І боляче від цього так, що серце щемить. Бо кажуть, що зв’язок між внуками й дідусями та бабусями якийсь особливий. Вони вчать нас поважати інших, любити, допомагають, як тільки можуть, вислухають і зарадять всім дитячим бідам. Тому малечі перенести втрату рідних дуже важко. Над цим треба працювати з дитиною, аби вона зрозуміла, що вони йдуть не назавжди.
Розмова про втрати
Діти ще не осмислюють всього масштабу втрати бабусі чи дідуся. Бо їм ще достеменно невідомо, що з ними трапилося, чому вони більше до них не приходять. Тому найкраще — сказати дитині правду і бути настільки чесними, щоб вони зрозуміли, що їх не обманюють, що ставлять врівні з дорослими. Так дитині буде легше сприйняти ситуацію, ніж розшифровувати відомий вислів, що бабуся чи дідусь стали зірочкою й тепер живуть на небі. Ніякі метафори не полегшать дитячих страждань — тільки правда.
З релігійної точки зору смерть пояснити важче. Бо дітям не відомо багато церковних термінів. Тому передайте їм лише емоції й почуття, без перебільшень та вигадок.
Бабусі й дідусі — в нашій пам’яті
Наші рідні завжди присутні в тих місцях, з якими пов’язані — в домі, на вулиці та скрізь. Бо вони залишаються жити в наших спогадах і серці. У тих справах, що робили, в тих словах, що казали. Тому бережіть пам’ятні речі, користуйтеся їхніми порадами на настановами. І ви відчуєте, що вони поруч, що допомагають жити вам.
Тишу вони розділяють з нами
Це любов, яку важко пояснити, але вона існує в усьому — в речах, меблях, у платті, що зшила бабуся, стільці, що змайстрував дідусь. Саме цим вони продовжують дарувати свою ласку та любов. Вони мовчать, але ця тиша — знак того, що ви насправді разом. Бо бабусі й дідусі не вмирають. Вони залишаються жити в серці…
