Дивишся на цього гарного, високого юнака й розумієш, що твоє дитя вже виросло. Вже майже чоловік — сипкий голос, густа щетина, 42-й розмір кросівок, своя думка та особистий простір. Але бувають моменти, які дають знати, що мама завжди потрібна синові, навіть якщо він виріс під два метри…
І зовсім не важливо, що він вимахав, як дуб, що взуття – як ласти. У материнських очах цей дорослий чоловік завжди буде маленьким хлопчиком.
А іноді, поглянувши на нього “тверезо”, починає здаватися, що він вже виріс з кола материнської опіки та любові. І стає страшнувато відпускати свого хлопчика. Але насправді суть в тому, що мамою для нього я буду завжди — і в 3 роки, і у 18, і в 40… Боятися нічого — у кожному віці я буду йому потрібна.
Синам потрібні мами не тільки для любові й турботи. Ми, як ті губки для них, які всотують шкільні історії про футбол чи баскетбол, про їхніх однокласників. А ще — щоб сміятися з їхніх жартів, навіть, коли це не смішно зовсім. Нас, мам синів, цікавить все, що цікаво нашим хлопчинам. Навіть те, чого ми зовсім не можемо зрозуміти. Та доводиться…
Цим хлопчакам потрібен наш діалог та увага. Наприклад, вони приходять додому, а ми вже з порога запитуємо. “Як пройшов твій день? Що там в школі, як твої заняття в секції?” І реагуємо десь так: “Оце так новини! Ну ти даєш копоті! І що ти відповів?”
Це все ми робимо для того, аби сини розуміли, що є людина, яка готова вислухати їх — зацікавлено, конкретно й аналітично відредагувати.
Ну і ще – їм все-таки потрібна наша турбота. А інколи треба навіть “панькатися”. Звісно, що такому “велетню” під силу вимити свою тарілку. Але ж нам приємно зробити це за нього. А йому приємно відчувати нашу турботу. Бо саме так вона й проявляється.
А ще вони потребують нашої дисципліни. Мама має бути, як той Цербер — обмежувати інтернет-ігри, соцмережі, час для вечірніх прогулянок і т.д. Бо вони тільки схожі на дорослих чоловіків. А насправді — ще зовсім діти.
Ми маємо закладати в них віру й підтримувати, повторюючи, що все вдасться, буде так, як ти забажаєш.
Мами синів — вони, як футбольні фанати. Мають радіти разом зі своїми дітьми кожній перемозі, кожній оцінці.
І знаєте, оцей здоровий материнський фанатизм їм потрібний навіть тоді, коли вони вже мають свою родину. Сини з радістю будуть з вами теревенити на кухні за чашечкою чаю, зайшовши по дорозі додому до вас.
Бо, які б не відбулися вікові чи психологічні зміни, є одне стабільне й апріорі визначене поняття. І це розуміння того, що мама завжди потрібна синові, навіть якщо він виріс під два метри…
