Після 40 шкідливо спілкуватися з ровесниками — це повільна втрата самого себе. Ось така суто чоловіча думка і погляд на цю тему привернула нашу увагу. Думаємо, що вам теж буде цікаво дізнатися, чому однолітків інколи просто необхідно викреслити зі свого кола спілкування.
“Зустрічався зі старими друзями. Всі мої ровесники, тобто близько п’ятдесяти. Важке, скажу, випробування. Що трапилося з лихими друзями юності? Після 40 потрібно спілкуватися з молодими. Вони заряджають енергією і продовжують життя. А ровесники до добра не доведуть, це повільне самогубство”, – пише Олексій Бєляков.
“… Один, в минулому майстер спорту, розповідає, що вже років зо два ніякого спорту: проблеми з коліном і спиною. І зір зовсім нікуди не годиться. Інший — півгодини розписує красу розторопші, яка вона цілюща для печінки, всім радить. Третій бубонить про якісь проблеми на роботі, як йому там непросто.
І ні слова про дівчат, випивку, секс. Ні слова про хороше кіно або смачну їжу. Ні слова про радості. Всі нещасні. З’їхати з глузду можна від цієї туги з розторопші. Про що, цікаво, будемо говорити років через п’ять: яка труна краща — з глазетом або проста, дерев’яна?
Ні, мене таке не влаштовує. Я дуже люблю вірних старих друзів. Коли треба — кинуся на допомогу. Але зустрічатися з ними намагаюся все рідше і рідше. Тому що це шкідливо для здоров’я і психіки. Після сорока наші люди хиріють і дуріють, особливо чоловіки. Це взагалі ходячі мерці.
Спілкуватися треба з молодими. Після сорока — тільки з ними. З тими, хто годиться тобі в діти. Ровесники не доведуть до добра, вийдеш від них хворий і старенький. Молоді — вони заряджають, вони продовжують життя.
Ні, зовсім не треба прикидатися юним, робити татухи, кидатися модними словами та слухати реп. Це якраз виглядає смішно і жалюгідно. Ні, бути собою. Не боятися запитувати, якщо чогось не знаєш. Бути легким.
Це брехня, що молоді терпіти не можуть тусити з тими, хто годиться їм у тата-мами. Вони якраз це цінують: коли сивий уже дядько не прикидається тінейджером, а спілкується запросто і з інтересом.
А зараз дівчата, яким трохи за двадцять, нерідко мені зізнаються, що спілкуватися зі мною — для них в кайф. Я багато знаю, багато чого побачив. І при цьому я ніколи себе не нав’язую. Нерідко хтось із них раптом пише мені в месенджері: «А зустріньмось, поговоримо?»
Мені дико приємно, завжди погоджуюся. Ну і буду чесний: коли з юною дівчиною сидиш в ресторані й всі видивляються заздрісно — це теж мій маленький кайф. Я не напиваюсь і не пристаю, як старий дурень Вороб’янінов, я не планую завалити їх в ліжко. Мені просто подобається з ними спілкуватись, говорити їм компліменти, трохи чомусь вчити, милуватися їхньою пружною ходою.
З віком це стає чимось на зразок інтелектуального сексу. Звичайно, в цьому є певне шаманство і легке чаклунство. Бо я забираю частину їхньої юної енергії, я заряджаю так свій старенький «акумулятор». Але їм не шкода, у них її повно, до того ж і від мене дещо отримують. Взаємовигідний контакт. А для жінок у віці — це взагалі рецепт номер один!
Днями з моїми старшими дітьми та їхніми друзями рвонули до столиці. Так, я все влаштував: хороше житло, ненав’язливу культурно-ресторанну програму. Я відчував себе своїм у їхній тусовці, я був щасливий. І молодий.
А якби я поїхав з ровесниками? Слухав би скарги та ниття, що ноги втомилися, тиск піднявся, хочеться їсти. І взагалі навіщо ми сюди поперлися? Ні, вибачайте, це згубно. Саме тому після 40 шкідливо спілкуватися з ровесниками”.
Можливо, комусь ця чоловіча думка припаде до душі, а хтось скаже, що це просто доросла дитячість. Вирішувати вам…
—
Автор – Олексій Бєляков. Літературний переклад – Наталія Лаврик.
