«Якби ви знали, скільки я поховала друзів, які вели здоровий спосіб життя». Це заголовок допису Світлани Казіної. Вона впевнена, що головне в житті — це жити в щасті, а не просто вести здоровий спосіб життя. Отож…
Усі болячки з’являються у людей не від того, що п’ємо неякісну воду, вдихаємо забруднене повітря чи від того, де живемо — в місті чи маленькому селі. Просто у кожного “кулика” своє “болото”, до якого він звик і жити йому там комфортно. Наприклад, містяни не зможуть пити некип’ячене молоко просто з-під корови, бо не звикли до цього. Організм просто дасть збій.
І навпаки — селянам не до вподоби, як пахне місто, як воно звикло харчуватися. У когось в горах просто тріщатиме голова, бо людина не звикла до такого тиску. Це не означає, що у селі, в горах чи в місті погано. Просто кожен звик жити там, де живе, де йому комфортно і все до душі. Проте, люди можуть звикати до будь-чого.
Навіть, коли людина робить все, щоб здаватися святою — молиться, ввічливо розмовляє, допомагає іншим, це не означає, що її вік буде довгим. Навіть відокремившись від бруду цивілізації на тихих диких островах вам ніхто не гарантує, що хвороби вас не дістануть і там. Чесно…
Якби тільки знали, скількох правильних, друзів, які жили за правилами суспільної моралі, етикету та здорового харчування, вже немає поруч зі мною. Людині просто не під силу розгадати, чому приходять болячки. То ж, не варто зайвий раз морочитися над тим, що порушив дієту, зробив гріх.
Це не допоможе у процесі погоні за довгим життям. Просто живіть і насолоджуйтеся своїм оточенням. Бо всі болячки — у нас в голові, а не в тілі, яке ми лікуємо, загартовуємо, муштруємо роками.
Їжте і робіть тільки те, до чого лежить ваша душа.
Палите? Паліть, якщо це вам в задоволення. Коли справді захочеться кинути цю шкідливу звичку, вам це буде під силу, без насилля тіла і підсвідомості.
Робота, що дістала, то — не робота. Або кидайте, або роздивіться, що в ній є хорошого. Не йдіть на поводу в моди, трендів нинішнього часу. Будьте самим собою — і все.
Прислухайтесь до своїх бажань, уподобань і захоплень. Можливо, вони тягнуться за вами з дитинства. Не соромтеся їх реалізовувати. У 50 років згадали, що не вмієте кататися на лижах, а так хочеться. То вперед, до пригод. Задовольніть свої бажання.
Відкрийте очі нарешті та зрозумійте, що радість — у простих речах, які вас оточують, у всьому, що відбувається навкруги. Просто смакуйте це.
Бо найголовніше — це щасливе життя, а не пошук сенсу життя, якого, до речі, не існує. Ми, люди, просто покликані жити та насолоджуватись цим.
Живіть на повну, не шукайте відповіді на питання, які нам не дано знайти. Наприклад, про сенс життя, про те, чому помирають так рано молоді люди, відомі артисти. Не думайте про смерть — нам цього не зрозуміти. Бо в людині закладена лише програма Життя.
Не витрачайте час на марні пошуки, бо не встигнете зробити те, що варто було б, те, що приносило вам щастя. Хіба що такі “муки пошуку і творчості” приносять вам задоволення.
Скажу вам, що останні слова моїх друзів, які помирали були такими. “Я все життя був у погоні за тим, чого у мене не було. А насправді все було у мене під самим носом. Це моя рідня, діти, друзі. Але тоді на них не звертав уваги, у мене не вистачало часу зрозуміти, що все, що треба, у мене вже є”.
Тому ваше щастя живе у вас в голові незалежно від того, де живете ви, що їсте і, як себе ведете у суспільстві. Адже, якби ви знали: скільки я поховала друзів, які вели здоровий спосіб життя, то в цю хвилину б зрозуміли, що ви вже щасливі. Щасливі тим, що живі, а поруч люди, які вас люблять.
—
Автор – Світлана Казіна, літературний переклад – Наталії Лаврик.
