Ця добра історія про те, що суєта марна, про те, що малесенький їжачок може бути дорожчим за матеріальні блага. І не все у світі вимірюється грошима. Є ще почуття, вчинки, які вартують більше, ніж золото. Головне — вчасно це зрозуміти.

«Батькові було сорок, сину Славіку — десять, а їжачку — зовсім мало… Хлопець притарабанив додому їжачка, закутавши його у своїй шапці. Підбіг до дивана, де тато поважно читав пресу. І щасливо закричав:

— Тату, глянь!

Тато відклав газету й обдивився це колюче створіння. Їжачок був маленький, кирпатий і такий милий. Батько й сам любив тварин, і вчив цьому сина.

фото cs5.pikabu.ru/post_img/big/2015/12/11/11/144985907714191062.jpg

— Гарний їжачок, просто красунчик. Де ти його взяв?

— Гуляв на подвір’ї, і мені його хлопчина один дав.

— Тобто, подарував? — перепитав батько.

— Та ні, на обмін. Він мені їжачка, а я йому — квиток.

— Що за квиток?

— Квиток в лотерею, — відповів Славко й умостив тварину біля дивану.

— Тату, його треба молоком напоїти…

— Почекай з годуванням! — пристожив тато. Де взяв лотерейний квиток?

фото img3.goodfon.ru/wallpaper/nbig/f/8f/ezhik-malenkiy-v-ruke.jpg

— Придбав, — відповів син.

— Де?

— В одного чоловіка. У нього їх безліч — по 30 копійок просить… Йой, їжачок лізе! Хоче залізти під ліжко…

— Та почекай з цим їжаком! — рознервувався тато. — Як ти міг віддати квиток? А якщо він виграшний?

— Так, виграшний, — відповів хлопчина, дивлячись за тим, як повзає їжачок.

— Тобто, як це той хлопчик щось виграв? — поцікавився батько, покриваючись холодними краплями поту.

— Холодильник! — усміхнувшись, відповів Славко.

фото farm3.static.flickr.com/2631/4107265220_af20a8d1d3_o.jpg

— Як це? — з тремтінням у голосі запитав тато. — Холодильник? Що ти таке верзеш? Звідки дізнався?

— Як звідки дізнався? Я ж його звірив з газетою. Перші три цифри зійшлися й решта — теж. Я ж умію перевіряти, батьку! Я ж не маленький, а дорослий вже!

— Дорослий, значить? — зашипів крізь зуби батько. Їжак від жаху згорнувся в клубочок. — Це такий дорослий, що виміняв їжака на холодильник?

— Я думав, що холодильник нам не потрібен, бо є… От їжачка ж — немає, — зі страхом в голосі відповів Славко.

— Геть мовчи, — скрикнув батько й зірвався з місця. — Де знайти того хлопчину?

— Він живе у домі поруч — Сеня звати, — зі сльозами вимовив син.

— Ідемо до нього! — вигукнув батько, схопивши їжачка голими руками. Швидко!

фото fotovmire.ru/wp-content/uploads/2019/04/15314/malenkij-jozhik-na-ladoni-polusvernuvshis-klubkom.jpg

— Ні, не піду! Мені не потрібен холодильник, я хочу їжачка, — плачучи вимовив хлопець.

— Йдемо, телепень, — кричав батько. — Лише б квиток повернути — я тобі стільки тобі таких їжачків куплю…

— Ні, — ревів Славко. — Не купиш… Сеня і так не хотів віддавати їжачка, ледь домовився з ним…

— Мабуть, теж юний філософ! — єхидно зауважив батько. — Ану бігом!

Восьмирічний Сеня стояв посеред свого двору. Йому було лячно дивитися, як здоровенецький чоловік сунув на нього. В одній руці був Славко, в іншій — їжачок.

— Де квиток? — закричав батько до Сені. — Забирай свою колючку, а наше віддай назад.

— Його у мене немає! — тремтячим голосом відповів Сеня.

— Куди ти його подів? — кричав чоловік. — Вже встиг продати, малий барига?

— Паперового голуба зробив, — ледь промовив хлопець і почав плакати.

фото www.true-photo-archive.com/images/250/14.jpg

— Ось не хлипай, — намагався заспокоїти Сеню чоловік. — Не треба розпускати нюні…

— Тож, ти зробив з нього голуба? І де ж він, цей голубчик?

— Я почепив його на карниз… — промовив Сеня

— Де саме?

— Он там, на другому поверсі.

Батько зняв верхній одяг і подерся водостічною трубою. Діти не відводили з нього очей. Він двічі ледь не полетів вниз. Але таки дістав того голуба, що трохи розмок від вологи. Спустившись вниз, розгорнув його і вгледів, що дата випуску — 2 роки, як минула.

— Коли купляв ти цей квиток?

— Та, коли був ще в другому класі.

— І перевірив коли?

— Учора.

— Та це ж не той тираж… — хекаючи промовив батько.

— Ну й що з того? — відповів Славко. — Циферки ж сходяться…

Батько відійшов вбік й присів на лавці, важко опустивши голову. Серце калатало, а в очах темніло.

— Тату, — ти не переживай. Сеня каже, що їжачка нам віддасть…

— Дякую! — відповів батько. — Дякую тобі, Сеня…

фото /pressa.tv/uploads/posts/2019-09/1568733304_pressa_tv_1.jpg

Чоловік підвівся й почалапав додому. Йому так стало гірко, коли він зрозумів, що вже не повернути того часу, коли їжачок може стати дорожчим за холодильник.

Ця добра історія про те, що суєта марна, й не все вимірюється грошима… Як вважаєте?

Автор — Григорій Горін, літературний переклад — Наталії Лаврик.