Наталію Гончарову знають лише, як дружину відомого письменника Олександра Пушкіна. Її образ чомусь малюють лише з тих шести років, що вона прожила з ним. Та яке ж було її життя після Пушкіна? Це історія дружини поета, про яку мовчали в школі. Широкому загалу подавали лише дві її іпостасі — жінки, яка загубила життя відомого літературного генія, а ще називали жертвою ситуації. То хто ж вона — хитра світська красуня, чи жінка, яка натерпілася від життя?
Вдовою Наталія стала у 25 років. І на її руках залишилося четверо дітей — найменшій Марійці не було й п’яти рочків. Це був час безгрошів’я і численних пліток та неоднозначного ставлення суспільства до її персони.
Добра знайома родини Пушкіних, Дарина Федорівна Фікельмон, писала про цей час так: “Цю бідолашну ледь врятували від того, аби вона не зійшла з розуму. Вона в такому гіркому відчаї…” В її голові весь час крутиться картина вінчання в церкві Великого Вознесіння в лютому 1831 року. Вона згадувала, як у Пушкіна з рук випав перстень, а вінчальна свічка погасла, коли він за ним нахилився. І водночас з аналоя падає Євангелії та хрест…
Наталія просто не могла залишатися там, де все нагадувало про коханого. Тому покинула Петербург і переїхала до матері в маєток до Полотняного Заводу.
Звісно, що після столиці, життя тут здалося сірим та одноманітним. Жінка у відчаї зверталася до молитви. “Так мене долає туга, що допомагає лише молитва біля ікони в дальньому куточку маєтку. Тоді приходить полегшення. У цьому стані я відчуваю спокій душі, який сторонні називають “холодністю” і дорікають мені цим”.
Гончарова виконала волю чоловіка і була в траурі два роки. Навіть повернувшись до Петербурга, вона все ще не виходила у світ. Бо це її гнітило, свій час вона дарувала дітям. Жінка не мала відбою від чоловіків — сваталися, пропонували їй заміж. Але дітей хотіли влаштувати в спеціальні навчальні заклади. Гончарова давала всім таку відповідь: “Той, кому мої діти — це тягар, чоловіком мені не буде”.
А того порядного чоловіка, про якого перед смертю говорив Пушкін, Наталія Миколаївна зустріла за сім років, коли їй було 32. Цей не заможний 45-річний генерал-лейтенант, Петро Ланський, щиро її любив. Він служив разом з її братом.
Ланський прийняв дітей Пушкіна, як своїх. Цей шлюб був щасливим — оскільки чоловік Наталії був не такою відомою особою, як Пушкін, то й чуток навколо неї майже не було. У них народилося три донечки — Олександра, Єлизавета та Софія.
Гончарова сильно любила і своїх, і чужий дітей. Жартома говорила, що її покликання — бути на чолі дитячого притулку.
Померла Наталія Ланська у 52 роки, її чоловік прожив без неї ще 14.
Подружжя Ланських змогло дати всім дітям відомого письменника Олександра Пушкіна гідну освіту. Старший син, Олександр, став генерал-лейтенантом, а Григорій пішов у відставку на відпочинок з посади підполковника. Дочка Марія була заміжня за генерал-майором Гартунгом. А наймолодша Наталія — стала графинею Меренберг, син якої став чоловіком дочки імператора Олександра II.
Ось, як склалася доля Наталії Гончарової, а потім Ланської. Її життя після Пушкіна було більш спокійним, сімейним, без пліток та інтриг. Це справжня історія дружини поета, про яку мовчали в школі, наголошуючи лише на тому, що це була фатальна жінка Пушкіна.
