Протестувальники чи колядники? Відповідь не така проста.
“Щедрик” є класичною різдвяною піснею не просто так: її простий приспів з чотирьох нот легко адаптується до різних жанрів і, в залежності від того, хто її співає, вона може звучати безглуздо, хвилююче або навіть зловісно.
Відома святкова мелодія насправді була адаптована з української композиції “Щедрик”, новорічної балади, яка після Першої світової війни стала водночас і закликом до незалежності.
“Щедрик” був аранжований композитором Миколою Леонтовичем 1916 року, але слова цієї пісні існували задовго до того, як він записав їх на папері. Мелодія належить до категорії українських народних пісень, відомих як щедрівки, які оспівували бога сонця. Вони підкреслювали щедрість, і зазвичай виконувалися в новорічну ніч або на застіллях, присвячених цьому святу. Як писав Гамфрі Ковальський у своїй книзі 1925 року Українські народні пісні: Історичний трактат: “Сили природи та небесні об’єкти зазвичай персоніфікуються, і навіть часто згадуються як розкішні господарі або господині, які щедро обдаровують всіх, хто співає їм осанну”. У цьому випадку “Щедрик” — це маленька ластівка, яка радісно щебече про родючу худобу та вродливу дружину чоловіка.
1916 року Леонтович поєднав традиційну пісню зі своєю культовою чотиринотною мелодією, і вона зазвучала по всьому Києву. Але “Щедрик” невдовзі здобув міжнародне визнання через незвичний збіг геополітичних обставин.
Незалежна Україна
1918 року Україна проголосила свою незалежність, сподіваючись, що світ визнає її автономію, оскільки кордони були перекроєні відповідно до мирного договору, що завершив Першу світову війну. Симон Петлюра, новий президент, вважав, що світове турне найкращих співаків України, які виконують українську музику, допоможе їхній справі. Тож делегація на чолі з диригентом Олександром Кошицем вирушила у багаторічне турне, яке привело їх до Відня, Праги та Парижа. Одним з їхніх творів був “Щедрик”, і він був дуже добре прийнятий — особливо після того, як хор прибув до Нью-Йорка 1922 року.
Український хор виступив у Карнегі-холі 5 жовтня з концертом, який отримав захоплені відгуки. “Раптові форшлаги вдарили, як удари. Вигуки були схожі на хвилювання морських глибин”, — писала газета “The New York Herald“. Тим часом “Нью-Йорк Таймс” захоплювалася: “Чудово підготовлені, співаки реагували на найменший жест свого хормейстера. Хор звучав як інструмент, на якому грає віртуоз”.
У той час як група відвідала кілька американських міст, Кошиць і кілька його співаків опинилися в Нью-Йорку після офіційного завершення туру 1924 року. Вони продовжували виступати, і, за даними Українського інституту, на одному з їхніх концертів опинився американський композитор Пітер Вільховський. Він шукав іншу пісню для майбутньої радіопрограми NBC і, почувши “Щедрика”, написав американський текст, який підкреслював солодкі срібні дзвіночки над маленькими ластівками. У своєму авторському праві 1936 року він назвав її “Carol of the Bells” (“Колядка дзвонів”).
Століття потому
На жаль, українська музична місія не мала успіху. Радянська Росія та Україна були втягнуті в боротьбу за владу ще до того, як хор поїхав у турне, і радянська влада заявила про свою перемогу наприкінці 1921 року — того ж року, коли Леонтович був убитий Афанасієм Грищенком, який був описаний як радянський “агент” принаймні в одному офіційному документі. У той час як перші повідомлення припускали, що смерть Леонтовича була результатом пограбування, газета “Слейт” припустила, що композитор став мішенню для вбивства через його зв’язок з Українською Автокефальною Православною Церквою.
Але міжнародне визнання “Carol of the Bells” та її попередника дійсно принесло українській культурі світове визнання. І тепер, через століття, вона знову звучить у виконанні найстарішого дитячого хору країни, який мандрує світом з посланням свободи й миру. Як він називається? Ансамбль “Щедрик”.
