Традиції українського весілля — унікальне таїнство нашої країни

1602
Традиції українського весілля — унікальне таїнство нашої країни

Традиції українського весілля — це унікальне таїнство нашої країни. Весільні традиції та звичаї України своїми коренями йдуть аж в дохристиянський період. Українські шлюбні ритуали включають істотну частину язичництва. В Україні населення наполегливо чинило опір церкві на шлюбні ритуали. Тільки у 2-ій середині 19 століття церкві й країні вдалося дійти згоди. Церква дозволила вінчання в день одруження.

фото https://kolokray.com

Саме слово “весілля”, українською “вясiлля”, походить від старослов’янської назви святкування сонцестояння “въселiя”. Яке супроводжувалося виконанням певних звичаїв, у тому числі, весільних. З цієї причини, в дохристиянську еру в період цих днів і відбували весілля.

фото https://inlviv.in.ua

При цьому велика частина весіль відбувалася у весняну пору, коли просинався світ. З приходом християнства, весілля почали проводити в осінній час. Вже після завершення сільської праці й збирання врожаю. До того ж, весняне сонцестояння, як правило, припадає в Найбільший (Пасхальний) Піст, коли згідно з духовними законами забороняються різні гуляння і вводяться обмеження в їжі.

Оскільки у весільних гуляннях алкоголь “лився річкою”, у них брали участь тільки старші. Дітвора й у тому числі школярі на ці гуляння ніяк не допускалися.

Сватання

Весільні ритуали в Україні, так само як і в абсолютно всіх слов’ян, починалися зі сватання. Уповноважені судженого, голови йшли до батька з матір’ю дівчини. Й в жартівливій, алегоричній формі просили віддати дочку заміж.

фото http://goodhouse.com.ua

Сама кохана в переговорах участі не приймала, проте мала можливість виявити власну думку. У випадку, якщо кохана була згодна, то удавала, що вона зайнята куховарінням в печі.

Якщо ні, то виносила дружкам гарбуз (звідси назва “Дати гарбуза”). Щоб не переносити такого сорому, голови прагнули заздалегідь дізнатися про наміри дівчини і її батьків. Ці зусилля так і прозивалися “вивідування”.

фото http://wiki.kubg.edu.ua

У випадку, якщо дівчина і її батьки були згодні на союз, то майбутня наречена приносила сватам рушники, вишиті власноручно. А її батьки пригощали своїх сватів свіжим короваєм.

Якщо свати діставали відмову, вони могли піти посватати іншу дівчину. А якщо відмовляли усі дівчата села, то голови мали право піти в сусіднє село. І спробувати виконати свою місію там. Для кращої орієнтації “іногородніх” старост, будинки прикрашалися яскравими кольорами.

Оглядинитрадиції українського весілля

Через кілька діб, із зустрічним візитом у будинок судженого відправлялася делегація з боку судженої. До її складу входили батько з матір’ю дівчини, брати, які вже одружені зі своїми дружинами, заміжні сестри зі своїми чоловіками. В деяких випадках до них приєднувалися хресні батько з матір’ю.

фото http://mamajeva-sloboda.ua

Мета візиту — оцінити добробут сім’ї судженого. Для того, щоб аргументовано здійснити кінцевий дозвіл про це, приймати або ж відхилити пропозицію сватів. У випадку, якщо сім’я жениха була зацікавлена у весіллі, то вона намагалася продемонструвати “товар обличчям”. Для даного випадку, вони могли взяти у борг. І показати так само як і власного коня, вози, домашній посуд, одяг і т. д. Зустріч закінчувалася щедрим бенкетом з рясним питвом. Гостей нагороджували пирогами. Тут же, як правило, призначалася дата заручин.

Традиції українського весілля. Заручини 

Заручини як правило, здійснювалися у будинку дівчини. На заручини запрошувалися найвідоміші гості й майбутня рідня. Молодь оголошувала про власне прагнення об’єднати власні долі, а батьки благословляли їх іконою. Потім молоді обмінювалися недорогими (дорогими обмінюватимуться пізніше) кільцями. З цього етапу вони ставали “офіційно” женихом і нареченою. Розірвати взаємовідносини можливо було тільки за допомогою скандалу.

фото http://mamajeva-sloboda.ua

При цьому, крім компенсації понесених витрат, винна сторона платила іншій стороні компенсацію за заподіяну “моральну шкоду”. В період заручин домовлялися про час весілля, про “меню”, про число гостей і кого звати “з шаною”.

Найбільш насиченими обрядами, звичайно ж, являвся день весілля. Число звичаїв і їх різноманіття залежно від місцевості таке велике, що розглянути їх в одній статті неможливо.

День весілля

День весілля молодята починали окремо, кожен у своєму домі. У жениха готували весільний “потяг”. Прикрашалися вози, коні, відбиралися люди, які поїдуть цим поїздом (кожен з них виконував свою роль. Збиралися всілякі подарунки нареченій, її батькам, гостям. Готували коровай, накривали столи для майбутніх урочистостей.

фото https://i.ytimg.com

У будинку дівчини, з раннього ранку, починався рух. За правилами, в день весілля проводилося “розплітання” кіс нареченої. Іноді косу відрізали. Розплетення проводили тільки близькі родичі, щоб ніяка нечисть не торкалася нареченої до весілля. Потім нареченій надівали вінок, як символ чистоти.

фото http://your-day.dp.ua

До відправлення потягу батьки (як правило мама) благословляли сина. Мама обсипала його насінням (для добробуту). Син, при цьому, зобов’язаний був сидіти на шкурі тварини. Яку принесли в жертву (як правило, на вивернутому кожусі) – це був, так званий, перший Посад. Так само благословляли суджену (також перший Посад). Другий Посад проводився на початку весілля, коли батьки благословляли молодих. Третій Посад, вже після весілля, втілював перехід судженої в статус заміжньої дівчини. На нього запрошувалися родичі й найбільш імениті гості.

Після Посаду “потяг” з женихом три рази обходив навколо столу. На якому на рушнику стояв Коровай і горіли свічки, і спрямовувався у будинок судженої.

фото https://img2.abo.media

Коровай випікали тільки заміжні дівчата, які були щасливі в шлюбі. Увесь процес випічки супроводжувався спеціальними піснями, а кожен етап благословлявся батьками (зазвичай матір’ю). Окрім Короваю випікали “шишки” (як символ родючості). Їх дарували гостям, і печиво у вигляді фігур тварин. Печивом пригощали дітей.

фото https://s0.tchkcdn.com

“Потяг”, тим часом, їхав до будинку судженої. В дорозі його могли упіймати (затримати або, згідно-українським, “переймати”) друзі нареченої. Вони вимагали викуп за можливість проїзду по дорозі. Для того, щоб ніяк не потрапити в розряд скупих, поторгувавшись “для виду”, доводилося платити. Подібна “перейма” могла зустрітися на шляху не один раз. Завершальна “перейма” потягу здійснювалася вже при в’їзді його до двору будинку судженої.

фото http://mamajeva-sloboda.ua

Біля воріт споруджувалася імпровізована фортеця. І жених з дружками був вимушений здолати протидію і “пробитися” до нареченої. Захисники, як правило люто чинили опір, проте не довгий час. Неабияк швидко сторони домовлялися про суму викупу. Якщо у судженої був брат, то вимагалося ще один раз заплатити викуп.

фото http://mamajeva-sloboda.ua

Далі сторони обмінювалися Короваями, свати обмінювалися дарами, молоді виконували “ритуальний” танець. І вже після танцю єднання сімейств, починалося весільне застілля. Що супроводжується рядом ритуалів, загальноприйнятих і імпровізованих. На півночі й заході України ці ритуали носили сліди тваринного і рослинного світу. А на півдні й сході — землеробства. При цьому, ритуали супроводжувалися, як правило, дамським співом.

фото http://knukim.edu.ua

Ввечері жених і наречена готувалися до шлюбної ночі. Наречена надівала нову, білу сорочку, свахи стелили ліжко, дружки охороняли кімнату, в якій спатимуть наречені.

Уранці оглядали сорочки й ліжко молодих. Якщо дівчина виявлялася чесною, то весілля поновлювалося. Матері нареченої посилали подарунки й звістку про “щасливе” завершення шлюбної ночі й дякували за дочку.

фото https://i.ytimg.com

Рідня нареченої запрошувалася у будинок жениха, де проводилося обдаровування молодих. Наречена приносила криничної води, в якій символічно умивалися молоді й гості. Цього дня було багато “веселощів” з переодяганням, співали жартівливі пісні.

фото http://justicekyiv.gov.ua

У випадку, якщо ж дівчина виявлялася непорядною, то на цьому, можна сказати, весілля і закінчувалося. Молоді люди вішали білосніжний прапор на найвище дерево, який означав дівочу ганьбу. Тоді брат дівчини зобов’язаний був залізти на дерево. Для того, щоб зняти цей прапор. Але йому усіма способами перешкоджали, знущалися.

У наш час весілля — це ресторанне святкування і кортеж. Він доставляє молодят і гостей із Загсу у банкетний зал. Проте багато хто повертається до так званих джерел. І прагне відмітити цю подію в житті відповідно до шлюбних прикмет і ритуалів наших предків. Ось лише деякі з них.

Зустріч молодят з Короваєм

фото https://miro.medium.com

Батьки й гості зустрічають наречених із Загсу. Молоді стають на рушник і їм пропонується відкусити, без допомоги рук, шматок Короваю. Хто відкусить більший шматок, той і стане очолювати родину. На святі хліб ставиться на весільний стіл. І ввечері, перед тим як усі гості розійдуться, його розрізають на частини й роздають усім. Середина — молодим, “підошва” – музикантам, решта — гостям. Дівчата, які хочуть якнайшвидше вийти заміж, тут же з’їдають свій шматок.

У деяких випадках замість роздачі Короваю, відвідувачам роздають випечені “шишки”.

Чоботи

фото https://i.ytimg.com

Рідні обмазують ноги тещі брудом і дають зятеві відмивати їх. Опустившись перед мамою судженої на коліна, чоловік дочки вимивав ноги. А потім взував її в новітні туфлі, спеціально придбані до цього дня. І нарешті, швидкий танець під бойову пісню про “Чоботи ви мої”. Таким чином, виражається повага до батька з матір’ю судженої й власного сімейства.

Букет нареченої

фото https://clutch.ua

Усі зустрічають молодих, які щойно приїхали із Загсу. Після “Короваю” і “чарки дружби”, наречена обертається спиною до своїх незаміжніх подружок. Вона кидає їм букет. Вважається, що подружка, яка впіймала букет, буде наступною, хто вийде заміж.

Традиції українського весілля — це унікальне таїнство нашої країни, яке ми шануємо і передаємо наступним поколінням.

Поділіться коментарем