Вже близько 30 років країни колишнього Союзу намагаються хоч якось налагодити власне життя, наздоганяючи весь інший світ невеликими кроками. Однак між нашими країнами і тими, що займають перші рядки світових рейтингів, величезна прірва.
Однією з кращих країн для життя по праву вважається Швеція. Та й взагалі скандинави зробили багато для свого комфортного існування. Звичайно, різниця в менталітеті істотна, але тільки в ньому справа? Наприклад, шведські депутати – це щось неймовірне для нас.
Прості люди
Суть демократії у тому, щоб вибрати кращих серед рівних. І дати їм до рук кермо влади. І як це не дивно: депутати Швеції не стають частиною елітного суспільства, якому абсолютна чуже життя простих людей.
«Ми звичайні громадяни. Не має сенсу надавати особливі привілеї парламентаріям. Тому що наше завдання – представляти громадян і знати реальність, в якій вони живуть. Ця праця сама по собі є привілеєм. Оскільки у нас є можливість впливати на курс країни», – сказав в інтерв’ю член соціал-демократичної партії Пер-Арне Хокассон.
Автопарк
У власності парламенту є всього три авто: для президента, прем’єра і його заступників. Причому використовуються авто – лише для офіційних заходів. Депутати добираються до роботи на громадському транспорті. А держава щорічно видає їм проїзний.
Тільки прем’єр-міністр має право користуватися автомобілем, та й той належить службі держбезпеки. Хоча будь-який депутат може попросити авто, якщо на те є вагома причина. В цілому парламентарії навіть не користуються таксі, тільки якщо ситуація вимагає саме такого рішення.
Зарплатня
До 1957 року депутати не отримували ні копійки. Поки парламентом не було встановлено, що «жоден громадянин не може бути позбавлений можливості стати депутатом в силу економічних причин». Сьогодні зарплата депутата становить близько 40 000 крон. Що можна порівняти з зарплатою вчителя початкових класів.
Депутати не можуть підвищити собі зарплату, для цього існує незалежний комітет Riksdagens Arvodesnämd. До нього входить президент у якості судді і ще двоє людей. Зазвичай це журналісти або колишні чиновники.
Дивовижний факт. Політики в цій країні не мають забубонов про зовнішній вигляд, відповідний їхньому високому польоту. На фото – міністр культури Швеції Аманда Лінд.
Житло
Для членів парламенту не зі Стокгольма передбачені державні квартири. Це однокімнатне житло площею близько 45 квадратних метрів. Зазвичай, це одна кімната, яка служить і спальнею, і вітальнею. Обслуговування квартири проводять самі депутати, за держрахунок передбачена лише одне щорічне прибирання.
Квартира призначена лише для проживання члена парламенту. Його родина не має права там жити, принаймні, безкоштовно. Навіть за ночівлю родича депутат повинен буде заплатити державі.
Ресторан
У будівлі парламенту немає нікого, хто нагадував би офіціанта. Кожен депутат сам купує собі каву і їжу. А також, він зобов’язаний сам повернути посуд на місце. Та не просто повернути, а попередньо його вимити. Все це ніяк не відшкодовується. А пообідати у дорогому ресторані за державні гроші – це і зовсім нонсенс.
Армія секретарів
Жоден з депутатів не має права на власного секретаря або помічника. Кожна партія отримує від держави певну суму на формування партійного секретаріату. А він працює на благо всіх відразу.
Ніхто з членів партії не може залучити будь-кого з секретарів для задоволення особистих потреб. А це означає, що шведські депутати самі складають розклад, призначають зустрічі і бігають за кавою.
Пенсії
Про довічні пенсії колишні політики у Швеції теж не чули. Екс-депутату виплачується своєрідна вихідна допомога у розмірі 85% його зарплатні протягом двох років. Але, щоб отримувати його і на другий рік, необхідно довести, що ти дійсно знаходишся у пошуках нової роботи.
Якщо людина отримує інший мандат, вона автоматично позбавляється допомоги. А регіональні політики не те що пенсію, навіть зарплатню не бачать. На місцевому рівні політична активність прирівнюється до додаткової діяльності і не оплачується.
У Швеції державна служба не вважається чимось престижним, тому і йдуть туди не особливо охоче. Наприклад, не так давно прем’єр-міністр відмовився від посади. І довгий час його крісло було порожнім, поки парламент практично насильно не посадив туди колишнього міністра фінансів. Чим успішніше держава, тим менш престижно працювати на неї. Такий закон.
Літературний переклад – Маруся Фріман
