Я з дитинства не переношу спеку, найкомфортніша для мене температура +24. І це максимум! Менше – без проблем, взимку по двору спокійно можу ходити в одних шортах і футболці. Сусіди жартують:
– Якщо Вадим не в шортах сьогодні, то завтра буде літо.
Але спека для мене нестерпна. І це, до речі, найголовніша причина, яка заважала нашому переїзду на південь. У цьому році природа подумала: раз ти не їдеш на південь, тоді південь поїде до тебе. І на цілих три тижні увімкнула нам південну спеку.
Клімат змінюється, а ми – ні
Я думав +30 це жарко… Ха! У нас було +42 у тіні! А у таке пекло потрібно ще працювати, займатися будівництвом, сидіти в майстерні і виконувати замовлення. Перші кілька днів я ще працював за інерцією, потім мені різко стало погано.
Лопата і тачка відставлені у дальній кут, в майстерні можна було працювати тільки рано вранці або вночі. Вдень, як варені раки, ми всією родиною валялися на підлозі у будинку. Дітям свято пообіцяв за зиму накопичити на кондиціонер.
Все змінила моя поїздка на ярмарок за коржиками з тандиру. Останнім часом ми звикли до цієї смакоти – коштує не сильно дорого, завжди свіжі. І в будь-якому випадку, це краще – ніж магазинний хліб.
Порада, що все змінила
Три дні тому я вирішив з’їздити за такими коржиками. Якраз був найспекотніший день, навіть машина, яка стояла під навісом була розпечена до межі і кондиціонер не міг набрати нормальну температуру в салоні.
Коли ж я вийшов на стоянці, спека, як величезна кувалда, з усієї сили вдарила по мені. Іду, а самого просто накриває, ледве дійшов. Покупців і перехожих майже немає. А в пекарні ще спекотніше. І при цьому, продавчиня коржів бігає туди-сюди, розкладає гарячі коржі по кошиках, розгортає тісто. Я вмираю від спеки, а їй хоч би хни!
– Доброго дня, Махабат.
– Доброго, Вадим. Як завжди п’ять коржів?
– Як завжди.
Жінка склала коржі до пакета, я розрахувався ледве-ледве зумівши потрапити по кнопках терміналу оплати. Продавчиня співчутливо подивилася на мене:
– Еееее, дарагой, погано тобі?
– Спеку не терплю!
– Так начебто не дуже жарко. Хоча…
Продавчиня озирнулася назад:
– Адлія, підміни-ка мене.
І, звертаючись до мене, покликала за тандир:
– Ходімо!
Я зайшов за прилавок, а Махабат вже щось наливала у філіжанку.
– Пий!
У цьому пеклі – з кухля піднімався пар!
– Яке пити! Так я зараз тут ноги простягну!
– Пий!
– А що це?
– Чай це!
– Так це окріп!
– Пий, допоможе!
Диво – це працює!
Я знехотя взяв філіжанку з чаєм і сьорбнув майже киплячого, трохи солодкуватого напою. Дивно, але на той час, коли я допив, мені стало трішки краще.
А Махабат з ходу налила ще половину:
– Пий!
Я випив. І – диво! Я вже не відчував спеку. Було розуміння, що навколо спека, задуха, але вона не тиснула так на мене. Я стояв поруч з гарячим тандиром і все було у нормі!
– Іди он у той відділ, купи простий зелений чай, без домішок. Як будеш відчувати, що стає жарко випивай три гарячі піали, і все буде добре. І голову пов’язуй туго, коли працюєш на сонці!
Я купив найпростіший зелений чай. Пив його кожного дня у саму спеку, в обід. Не знаю чому, не знаю як, але це працює! Увесь день на самому сонці я копав землю і тягав тачки з щебенем. Все відмінно, немає ніякого дискомфорту.
Якщо ви погано переносите спеку і відкрите сонце, спробуйте, може допоможе! Це краще, ніж газовані води та морозиво, від яких ще більше хочеться пити.
Махабат, дякую тобі!
Літературний переклад – Маруся Фріман