Поради від Олега Романчука, психотерапевта, директора Інституту психічного здоров’я УКУ, — про тренування психологічної стійкості й культуру скасування.
“Сьогодні у мене були клієнти — мама з дітьми. Маму хвилює, що діти малюють танки, стали дратівливіші, часто плачуть. Вона їм пропонує бавитися ляльками, а вони ні, бавляться у війну, імітують ракети. Моє завдання було у тому, щоб запевнити маму: це — нормальна реакція на ненормальну подію.
Часто робота психотерапевтів полягає зараз у тому, щоб допомагати дорослим справлятися з цими емоціями та допомогти батькам підтримати їхніх дітей. І головне завдання у відповідь на цей загальний стрес — плекати психологічну стійкість”.
Стійкість — це здатність справлятися з життєвими випробуваннями, проходити крізь них, зберігаючи психічне здоров’я та особистісну цілісність. Вона не є вродженою, а радше подібна до м’язів: тренуєш їх — вони ростуть. Тренуєш їх правильно — вони міцнішають, викривляєш — можуть бути розриви зв’язок.
Які основні методи плекання психологічної стійкості?
Стійкість — це вибір. У будь-якій складній ситуації ми його маємо. Якщо впали, то можемо лежати й чутися жертвою — а можемо таки вирішити піднятися.
Перший компонент нашої стійкості — наші цінності — це сенс життя. Коли маєш заради чого жити, то за будь-яких обставин у тебе є компас. Наприклад, чи війна заважає нам любити Україну? Цінності. не підвладне ворогу, що робить нас незламними. — це те, що є завжди з нами, що Недарма ж казали козаки: «Якщо чуєш Правду в собі — ти незборимий». Щоб бути стійкими, треба своїми цінностями жити.
Другий компонент нашої стійкості — це дія, пов’язана з цінностями. Найкращий спосіб справлятися з випробуваннями — діяти. Не просто сидіти в новинах, думати, аналізувати на дивані, а спитати себе: як ти можеш діяти в цій війні? Де твоє місце у строю?
У кожного це місце інше: хтось на фронті в лавах 3СУ, хтось виховує дітей, хтось лікує, хтось працює на своєму робочому місці, хтось волонтерить. Слід робити те, що має сенс, у який ти віриш. Треба зайняти місце і діяти з надією.
Щоб діяти, нам треба не забути дбати про себе. Якщо ми не спимо достатньо, не їмо, не відчуваємо, що слід прогулятись парком, на мить забути про війну і подивитись на небо, — тоді ми швидко вигоримо. Тобто дія — це також і турбота про себе, про рідних, близьких.
Третій компонент нашої стійкості — це світлі мудрі думки. Як люди доводять себе до поганого стану? Думками відчаю, катастрофічності на кшталт «Боже, все пропало, України не буде», «За що це все?», то нас може затягнути у вихор некорисних виснажливих думок, нарікань, стогону. Тоді може закрутити тривога аж до паніки або злість, яка хоче усе трощити.
Треба контролювати мислення. Контроль — це дати собі думки, за які можна триматися. Віряни мають молитви та мантри, хтось колекціонує мудрі вислови, поезію. На фейсбук-сторінці нашого міністра оборони можемо знайти взірці таких думок, наприклад, у кінці допису: «Світанок близько, тримаймо стрій».
Четверта річ — це стосунки. Вони неймовірно важливі. Варто плекати глибокі, люблячі стосунки з людьми з такими ж цінностями, як у нас. Бути добрими одне до одного, пробачати, запитувати «як ти сьогодні?», робити одне одному приємності, хай і маленькі, казати добрі слова — це неймовірно важливо, бо разом ми — велика сила.
П’яте — позитивні емоції. Комусь це може здатися дивним, мовляв, хіба війна — час для позитивних емоцій? Але подивіться, скільки їх зараз є. Наприклад, зворушення від духовної краси людей. Гордість — за народ, за героїв, нашу відвагу. Відчуття цінностей, сенсу. Гумор — теж важлива річ, гарний спосіб зняти напругу.
Темрява велика, але зорі ясні. Нам не треба задивлятись на темряву, тонути в ній — нам треба дивитись на зорі й берегти їхнє світло всередині.
Праведна лють дає нам енергію, силу, відвагу боротися, але при цьому важливо, щоб ми залишалися воїнами світла.
