Колись у війну блокадний кіт Васька врятував цілу родину. Ця реальна історія, яку потрібно пам’ятати сталася в блокадному Ленінграді. Кажуть, ангели приходять не тільки в людських обличчях. Іноді вони приймають вигляд чотириногого улюбленця. Принаймні, так сталося в сім’ї однієї жінки.
“Моя бабуся і її дочка, яка згодом стала моєю мамою, були тими щасливчиками, які змогли пережити голод в блокадному Ленінграді. А врятував їх кіт на ім’я Васька.
Цей рудий хуліган кожен вечір йшов на полювання. Повертався під ранок, обов’язково з видобутком. Найчастіше це були миші, але іноді траплялися й щури. Щур був справжнім делікатесом — тому що він був великим та жирним. З мишей варили юшку. А щур вже йшов на гуляш.
Кіт сидів і терпляче чекав свою порцію їжі.
Вночі вони всі ховалися однією ковдрою і гріли одне одного своїм теплом.
Васька був худий, тому що їжі не вистачало. Але він все’дно ділився своєю здобиччю. Адже тепер, коли в будинку не було чоловіка, він став головою сім’ї.
Він якимось дивом першим відчував наближення ворожих літаків і починав підвивати до того, як починала вити сирена. Бабуся спішно збирала речі, хапала дочку та Ваську і всі разом бігли в бомбосховище. За Васьком пильно стежили — він був членом сім’ї й не можна було допустити, щоб його з’їли.
Хліба було мало, але від кожного шматочка відкладалося кілька крихт для птахів. Ні, не заради того, щоб годувати птахів — заради полювання.
По весні насипала бабуся крихт, щоб підманить пернату здобич. Потім вона та Васька ховалися. Коли на крихти зліталися птахи, першим вискакував кіт. За голодну зиму він сильно ослаб і утримати здобич йому було важко. І тоді на допомогу коту з засідки вискакувала бабуся. Так до осені й харчувалися птахами.
Коли блокаду зняли і їжі стало більше — Васькові завжди діставався кращий шматочок. Бабуся садила його на коліна, гладила і примовляла: “Спаситель ти наш”.
Помер Василь в 1949 році. Мама з бабусею поховали його на кладовищі. А щоб могилку кота не затоптали — поставили табличку “Василь Громов”.
Через багато років мама поховала поруч бабусю. А ще багато років потому я поховала там свою маму.
Так вони й лежать за однією огорожею, як колись у блокаду під однією ковдрою — мама, бабуся і кіт Васька.”
Так одного разу блокадний кіт Васька врятував сім’ю від голоду. Це історія, яку треба пам’ятати.
—
Історія з інтернету. Літературний переклад Ірина Подгурська.
