Прочитайте і посміхніться або ж можете реготати на всю силу! Бо це жартівлива, кумедна історія про те, як до Кощія мама приїжджала. І у нього, виявляється, все, як у людей…
– Гей, недогризок старий! – крикнув Богатир в сторону замку Кощія. Виходь, зараз нову дубину до твоєї лисини приміряти будемо!
Через хвилину на балконі з’явилася акуратна жінка років 90-та, із суворим обличчям і з виразом презирства до всього сущого, що є на світі.
– Мам, це до мене, — спробував зупинити її Кощій.
Мама жестом веліла йому повернутися в кімнату і примружилася, розглядаючи Богатиря.
– Ви хто будете, молодий чоловіче? – скрипучим голосом поцікавилася вона. – І з якого права ви ображаєте мого сина?
– Так я цей, як його, — розгубився Богатир. Ну, Богатир я. – Битися прийшов, так би мовити…
– Богатир? – в голосі Мами почулося щире здивування. – Битися? Хіба Кощеюнька не подужав всіх ваших і не згодував їх Величному Дракону?
Богатир вже думав зареготати. Але помітив в одному з вікон замку Кощія, який відчайдушно розмахував руками й кивав йому.
– Ну, так, напевно, — протіг Богатир, не особливо розуміючи знаків Кощія. – Здолав. Згодував.
– Цікаво, — протягнула Мама. – Зайдіть в будинок, молодий чоловіче. Я хочу з вами поговорити.
Богатир глянув на вікно, з якого виглядав Кощій і ледь не плакав, подумав і пішов до дверей. Мама вже чекала його внизу.
– Дозвольте представитися, — вона гордо підняла підборіддя. Я — Мати вашого Царя і Пана, Повелителя всього Тридев’ятого Царства, який тримає в страху весь світ і створіння, що населяють його.
Вона повернулася до почервонілого Кощія.
– Я правильно вимовила твій титул, нічого не забула?
– Все правильно, Мамо, — відповів Кощій, намагаючись не дивитися Богатирю в очі. – З твоїх уст це звучить так велично.
– Я знаю, — відповіла Мама. – Ти посуд помив?
Кощій мовчки кивнув. Богатир ледве стримував сміх.
– Так ви говорите, що прийшли битися? – нагадала Мама Кощія. – Як це розуміти?
– А я це, як його, — Богатир почухав потилицю, — Дурник я місцевий, о! Ходжу, блукаю, що говорю, не розумію.
Мама задоволено кивнула.
– Я так і подумала. А скажіть, молодий чоловіче, як вам живеться за правління мого синочка?
– Добре, — відповів Богатир, вгледівши погляд Кощія, що просив про допомогу. – Тобто, у вічному страху й очікуванні неминучого.
– Чудова новина, — Мама на секунду зобразила подобу посмішки. – Всі інші Лиходії як і раніше покірно служать моєму синові?
– Дійсно, що так і є! – Богатир не витримав і посміхнувся.
– А чому ви смієтеся?
– Він же дурник, Мамо, — втрутився Кощій. – Йому можна пробачити.
– Я хіба з тобою говорю? – суворо запитала Мама. – Ти чому в чужі розмови втручаєшся? І не подивлюся на те, що ти головний Лиходій усього світу — так різками тебе відшмагаю, що місяць стоячи спати будеш!
Кощій почервонів і опустив очі в підлогу. Богатир сміявся, тримаючись за живіт.
– І вас теж, молодий чоловіче, — сказала Мама таким тоном, що Богатир ще два місяці сміятися боявся, — Проявіть повагу до свого Повелителя.
Богатир кивнув і віддав честь.
– Змія Горинича осідлав, а Водяний, Лісовик, Тугарин, Соловей-розбійник і Баба-Яга до нього на уклін ходять і творять злодіяння на його честь!
– Яга? – презирливо фиркнула Мама, — Кощеюнька! Хіба я не веліла тобі не спілкуватися з цією дівчиною?
– Я не спілкуюся, Мамо! – злякано виправдовувався Кощій. — Виключно у справі й не частіше одного разу на рік, чесне слово!
– Дізнаюся, що обдурив, будеш місяць під домашнім арештом сидіти, зрозумів?
Кощій кивнув. Богатир відкашлявся.
– Я, з вашого дозволу, піду, — попросив він, — Якщо, звичайно, Цар і Пан дозволить. Мені ще в болоті скупатися потрібно та й за дворовими собаками побігати.
– Я проводжу, — заметушився Кощій. – Гостей завжди потрібно проводжати, ти ж так говориш, Мамо?
Мама схвально кивнула. Кощій підштовхнув Богатиря до виходу і закрив за собою двері.
– Співчуваю, Повелитель, — єхидно сказав Богатир. – Надовго?
– На два тижні, — тремтячим голосом відповів Кощій. – Іншим не говори, добре? Ну не міг я їй правду розповісти. Вона ж мене тоді різками! А я за твою допомогу в боргу не залишуся, чесне слово!
Ось така історія про те, як до Кощія мама приїжджала. Отож, посміхніться і зателефонуйте своїй. Запитайте, коли очікувати візиту, щоб отак зненацька не наскочила…
