Одного разу, мудрий чоловік сказав: “До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів”. Коли його попросили пояснити, що він має на увазі, він розповів притчу. Коли помер один старий чоловік, разом із ним, не витримавши, померла його собака. Тому, перше, що людина побачила, відкривши очі в новому для нього місці, це був знайомий чорний ніс. А також теплий шорсткий язик, який вилизував чоловікові лице.
Чоловік встав і пішов. Пес пішов за ним. Дорога була пустельна, сонце жарило нещадно і дуже хотілося пити й людині та собаці. А навколо не було ні дерев, ні кущів. Тільки випалена нещадним сонцем земля.
Несподівано чоловік з собакою відчули попереду прохолоду і побачили оазис. Бігом вони підійшли до прекрасного місця. Але шлях їм перегородила стіна. Посеред стіні була брама, а перед брамою стояв суворий охоронець. А там, за стіною чулося спів пташок і дзюрчання сотні струмків.
– Куди ми потрапили? – запитав чоловік в охоронця
— Це рай! Ти можеш увійти сюди!
– Я там знайду воду?
– Ти знайдеш багато води. Тебе чекають прохолодні фонтани та чудові озера.
– Я там знайду їжу?
– Там буде скільки завгодно їжі.
Чоловік радісно підійшов до воріт, і пес рушив за ним. Але тут їм перегородив шлях охоронець.
– Ти можеш увійти, але твоя собака залишиться тут.
Чоловік посміхнувся і зробив крок назад:
– Значить, ми підемо далі, — сказав він і рушив геть від чудового місця. Собака пішла слідом за ним.
Довго йшли вони далі по пустельний жаркій дорозі. Йти було все важче. Дуже хотілося пити. Як несподівано, в променях призахідного сонця вони побачили скромний будиночок, оточений деревами. Серед дерев дзюрчав струмок.
– Куди ми потрапили? – запитав чоловік у літнього чоловіка, який стояв на ґанку.
– Ти можеш увійти сюди.
– Я там знайду воду?
– Ти знайдеш багато води. За будинком є колодязь.
– А тут є їжа?
– Ти отримаєш їжу.
– А моя собака?
– Для твоєї собаки теж знайдеться місце. Також для неї знайдеться вода і їжа!
– Що ж це за місце?
– Це рай.
– Але мені сказали, що рай там, де стіна, фонтани та струмки.
– Тебе обдурили. За зовнішньою красою ховається саме справжнє пекло.
– Але чому ж ви дозволили їм називатися раєм?!
– Щоб дізнатися тих, хто дійсно гідний вічного відпочинку. Сюди можуть дістатися тільки ті, хто не кинув в дорозі своїх друзів.”
Ця мудра притча ще раз нагадує про головне. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.
