Улюблений чай може приносити не лише тепло, а й небажаний пластик. У дослідженні науковці перевіряють три типи чайних пакетиків на вміст мікропластику — дрібних пластикових частинок, які не розкладаються повністю й викликають дедалі більше запитань щодо впливу на здоровʼя.
Як перевіряли чайні пакетики
Для досліду беруть порожні пакетики з трьох поширених матеріалів: поліпропілену, нейлону та целюлози.
Далі їх заварюють так, як це робить звичайна людина вдома, лише без чайного листя: у стерильній воді, нагрітій до 95 °C, із постійним помішуванням. Після цього вимірюють, скільки пластикових частинок переходить у воду.
Найбільше мікропластику виділяють пакетики з поліпропілену — близько 1,2 мільярда частинок.
Далі йдуть целюлозні паперові пакетики — 135 мільйонів частинок на мілілітр.
Найменше виділяють сітчасті нейлонові пакетики — 8,18 мільйона.
Поява такої кількості мікро- й нанопластику в продукті, який люди споживають щодня, виглядає тривожно.
І це не перший сигнал. Ще канадське дослідження 2019 року показує: нейлонові та поліетиленові чайні пакетики можуть вивільняти в одну чашку 11,6 мільярда мікропластикових і 3,1 мільярда нанопластикових частинок.
Чому пластик переходить у чай
Висока температура, контакт із водою і навіть рух ложкою можуть пришвидшувати вивільнення пластику з пакетика.
Та найтривожніше починається далі.
Науковці піддають ці пластикові частинки дії людських кишкових клітин і відстежують, що відбувається. Клітини поглинають мікропластик. Найбільше частинок захоплюють саме слизові клітини.
Через 24 години пластикові частинки вже доходять до ядра клітини — місця, де зберігається ДНК.
Слиз мав би захищати організм від зовнішніх загроз. Але в цьому випадку захист не спрацьовує. Частинки не просто проходять крізь барʼєр — вони чіпляються ще сильніше.
Що це означає для здоровʼя
Фахівці називають результати тривожними, але обережними у висновках.
Після потрапляння в організм мікропластик може контактувати з тканинами травного тракту. Потім — перейти в кровотік і розійтися далі по тілу, уражаючи інші тканини та органи.
Та що саме це означає для здоровʼя людини, наука ще не знає до кінця.
Водночас вчені вже знають: деякі хімічні речовини, які додають у пластик під час виробництва, повʼязують із серйозними ризиками, зокрема з порушенням роботи ендокринної системи та раком.
Та світ мікропластику надто великий і складний. Людських досліджень поки мало. Саме тут і лежить найбільша прогалина.
Як зменшити контакт із мікропластиком
Вчені пропонують просте рішення: переходити на листовий чай і заварювати його в металевому ситечку або у багаторазовому фільтрі з нержавійки.
На «біорозкладні» пластикові пакетики сподіватися не варто. За її словами, вони теж можуть виділяти пластик — і подекуди навіть більше нанопластику, бо активніше руйнуються.
Матеріали без пластику, як-от дерево чи крохмаль, імовірно, виділяють менше мікропластику або не виділяють його зовсім. Та й тут варто лишатися уважними: одноразові й полімерні матеріали все одно можуть контактувати з пластиком під час виробництва.
Щоб загалом зменшити щоденний контакт із мікропластиком, вчені радять:
використовувати скляні контейнери для їжі,
рідше пити з пластикових пляшок,
менше купувати продукти, загорнуті в пластик.
Іноді різницю робить не гучне рішення, а тиха заміна однієї звички. У випадку з чаєм — це просто листя, гаряча вода і чашка без зайвого пластику.
