Чарівна зустріч рідної душі у віддаленому куточку Землі

20

Колись давно ми з тодішньою дівчиною вирішили, що спілкуватимемося один з одним українською. Вона була родом із Луганська, а потім довго жила в Донецьку, тому давалося їй це не так легко. Та й мені теж. Але менше з тим.

Якось ми з нею були в Лаосі. Не найпопулярніша країна у світі. І заїхали в якесь не дуже велике місто. І ввечері пішли на руїни якогось стародавнього храму.

Вже стемніло, а ми все лазили там. І раптом назустріч нам з-за рогу цих древніх каменюк вийшла компанія з приблизно п’ятьох людей. Ми йшли назустріч їм, вони назустріч нам.

Ми говорили про щось своє. Коли вони пройшли повз нас, то один раптом озирнувся, спокійно сказав: “Слава Україні” — і пішов далі. Ми рефлекторно відповіли “Героям слава” — і теж пішли.

Однак я досі пам’ятаю, як сильно й гостро мене в один момент пронизало усвідомлення того, що я саме українець. Саме. Українець. Що десь на іншому кінці світу мене в маленькому містечку на руїнах усіма забутого храму раптом пов’язала з іншими людьми рідна мова.

Я й досі пам’ятаю це відчуття.

Поділіться коментарем