Чи є в Україні біолабораторії? Та ледь не в кожній хаті!

240

Повернувся я нещодавно нарешті до Києва. І не пройшло ще й пів години, як до мого дому стали ломитися чотири особи з автоматами напереваги.

Розмова з ними одразу зайшла в глухий кут.

— Ви хто? — спитав я через двері.

— Ми поліція, відчиняйте.

— Угу, але саме поліція попереджала, щоб ніхто нікому не відчиняв, навіть якщо стверджують, що це поліція.

— Ні, ми правда поліція, відчиняйте.

Деякий час ми побалакали в такому дусі, після чого вони почали по черзі демонструвати мені в прозурку свої посвідчення, тож діватись було нікуди, і я їм таки відчинив. Поліціянти похмуро на мене подивилися й приголомшили новиною: сусіди поскаржилися, ніби на цьому поверсі є трупний запах.

Мене охопив істеричний сміх, але автоматникам це, здається не дуже сподобалося.

Проблем у житті мені й так вистачає, тож, попереджаючи нові непорозуміння, я завів двох із них на кухню і пояснив, що тільки пів години як повернувся додому. До цього мене не було майже два тижні, й за цей час мій невеличкий холостяцький холодильник перетворився на одну з наших славетних українських військово-біологічних лабораторій.

Автоматники принюхалися, відхекались та, зваживши всі за й проти, вирішили відступити “на заздалегідь підготовлені позиції”, тобто — геть з моєї квартири.

Загалом Київ живий, поліція працює, сусіди на стремені.

Переможемо.

Поділіться коментарем