Історія про кота, від якої всі сміються до сліз

1681
Про кота. Історія, від якої всі сміються до сліз

Ця історія про кота доводить читачів до сліз. Ні, не думайте, що вона буде про важку долю тварини. Це розповідь, від якої всі сміються. Тому вмощуйтеся зручніше – і готуйтеся отримати заряд позитивних емоцій в кінці цієї сторіз.

Перші десять років життя він був просто Кіт. Сильна, нахабна тварюка сіро-коричневого забарвлення, з щільною довгою шерстю, що збилася на боках в вічні ковтуни. На морді глибокі подряпини, які довго не проходять, і роздерті в лахміття вуха надавали йому зовсім бандитський вигляд.

На просторах нашої старої і запущеної квартири він, як гордий і вільний чеченець, жив грабунком і розбоєм. За її межами не гребував і насильством. Вимагав дотримання прав і забивав болт на всі обов’язки. Будучи центровим на районі, він немилосердно мочив всіх навколишніх котів, абсолютно неадекватно відповідаючи на найменші наміри в свою сторону.

Часом здавалося, що в нього вселився незламний дух великого каратиста Масутаци Оями, саме з таким несамовито-кіокушіновским напором кидався він на всіх суперників, змітаючи їх, розмітав в пух і прах навіть думки про якийсь опір.

Ім’я у нього з’явилося лише тоді, коли підросла донька, і назвала його для ідентифікації – Тіма. Точно так само, як кота тещі, якого вона вже засюсюкала до невпізнаваності. Кіт же був невтомно суворим.

Сприймаючи мене за рівного собі, дружину і дочку він виразно ставив нижче себе в сімейній ієрархії і ставився до них з поблажливим презирством. Мала, підростаючи прийняла такий розклад як є, дружина ж, отримавши в руки штурвал управління мною, спробувала було з наскоку підім’яти під себе і Кота. Однак, нічого подібного…

Гордість ніколи не дозволяла йому просити, він завжди або вимагав, або брав з боєм. Навіть їжа, яку дружинна дбайливо клала до його миски, обвітрювалась та псувалася. Голодний і злий, він все ж таки зглянувся до участі в сімейному обіді: сівши перед столом на вільний табурет, клав голову на стіл і закривав очі, демонструючи повну байдужість до того, що відбувається.

Але варто було відволіктися лише на секунду, як з-під столу стрімким хуком вилітала розчепірена, з випущеними кігтями, лапа. І невловимим рухом вихоплювала з найближчої тарілки котлету або сосиску. Точно таку ж, як в його мисці. Заслужено отримавши від мене важкого стусана, він не випускаючи видобуток пролітав юзом кухню, потім передпокій, і з гуркотом врізавшись в двері ванни, як ні в чому не бувало, піднімався.

І вже гордо задерши хвіст, йшов назад, щоб у біля моїх ніг спокійно з’їсти “чесно” зароблений шматок. Ми, незважаючи ні на що, поважали один одного, але й правил теж треба було дотримуватися. Закон є закон.

Він був “первінцем” сусідської кішки. Перший послід, як кажуть, завжди найсильніший. Три сірих димчастих і один брудно-коричневий. Нахабним він був з народження. У  той час, як інші кошенята, знайшовши вільну цицьку затихали і наситились, він обурено повзав навколо матусі. Процес годування він ігнорував до тих пір, поки таки не віджене когось з братів від їхнього місця. 

Риба була його пристрастю. Будь-яка: смажена, варена, солона, морожена, навіть – протухла. Але особливо жива. Їжу він добував справді віртуозно. Як досвідчений футболіст при подачі кутового, стрімголов летів на звук холодильника, що відкривається. І плутаючись під ногами, намагався в метушні реалізувати розіграш стандарту.

Жоден факт вилучення чого-небудь їстівного з холодильника  не прийшов повз його напускний байдужий погляд. Все, що забули, або лишили хоч на хвилину, ставало його законною здобиччю. 

Риба ж його мало й не згубила. Украв якось вночі у сусідів через відкриту кватирку відрізаний хвіст здоровенного, кілограмів на три коропа. І припер його звичайно ж додому. Потім  спробував з’їсти на килимі у вітальні. Банкет закінчився тим, що одна з кісток, застрягши в горлі, проткнула йому стравохід і трахею. Я знайшов його близько шести ранку в конвульсіях під кухонним столом.

З рота йшла піна, і сам він був схожий на рибу-кулю. Частина повітря, що видихається через дірку йшла під шкіру, і Кіт надувався буквально на очах. Був ранок суботи. Ветеринарка в цей день працювала з 12-ти. Потрібно було терміново вживати заходів.

Роль рятівника була покладена на сусідку – 75-річну єврейку, гінеколога у відставці. Розбурхана, ні світ ні зоря, бабуся-божий одуванчик з блакитним волоссям трохи побурчала. Але відмовити не змогла. Ретельно вимивши жовті кістляві рученята і надівши гумові рукавички, згасле світило вітчизняної гінекології, впевненим кроком переможця увійшло на кухню.

-Котик, відкрий-но ротик.

У руці її в променях сонця, що сходить, щось виблискувало відполірованою нержавійкою. І нагадувало формою одночасно качиний дзьоб і велику прищіпку.

Вроджена кмітливість підказала мені, що даний прилад можна сміливо назвати гунекологічним приладом. Мої підозри побічно підтвердила дружина, яка ойкнула, почервоніла і сором’язливо заховалася в ванну. Здивований таким підходом до лікування, Кіт небезпідставно вирішив, що зараз цей пристрій, будуть сунути йому в рот. Тому перейшов до активної оборони, завдавши кілька глибоких подряпин своїй потенційній рятівниці.

Бій завершився технічним нокаутом і з явною перевагою однієї зі сторін. Поки бабулька, бажаючи Коту різних довгих і болісних смертей, заліковувала бойові рани, я через приятеля знайшов таки телефон дівчини-ветерінарші. Домовилися на дев’ять.

Ветерінарка в нашому місті знаходиться у великий цегляному ангарі дореволюційної споруди з бетонною підлогою. Посеред приміщення вмонтований верстат для садомазохістських ігрищ з великою рогатою худобою. За хисткою ширмочкой стоїть стіл, оббитий металом. Це операційна. Чергова рятівниця виявилася повненькою молодою переляканою дівчиною. До того ж, з моєї школи, але років на п’ять молодша.

– Мене звуть Олена, і ти мені будеш допомагати – заявляє вона.  -Крові не боїшся?

– Боюся звичайно, а що ж робити…

До цього моменту Кіт заповнив собою всю спортивну сумку, в яку був посаджений для транспортування, і її довелося розрізати. Вколовши йому у внутрішню поверхню стегна якийсь препарат, Олена втекла готувати “операційну”.

– Він зараз відключиться, тоді й занось.

Кіт ніяк не відключався. Через п’ять хвилин укол повторили. Потім ще. Нарешті через півгодини, коли Олена, за її словами влупила йому вже дозу для теляти, страждалець відправився таки в царство Морфея.

Мене почало нудити відразу, як тільки вона стала прив’язувати котячі лапи до столу. Ненавиджу медичні запахи. Розпластавши кота пузом догори, вона змусила мене тримати його голову, а сама засунувши глибоко в пащу пінцет витягла звідти здоровенну зазубрену костомаху.

– Цього мало. Потрібно його здути і обов’язково зашити трахею. Я буду різати, а ти тримай шию. Можеш не дивитися.

Легко сказати тримай шию. Кіт на той час став схожим на надуту гумову рукавичку, і поняття шиї було у нього настільки ж щодо, як поняття талії в Олени. Пфіііііть – легенько пролунало з кота в той момент, коли вона зробила перший надріз. Я відчув, що знизу в обличчя дме тоненький струмінь повітря. І чомусь пахне свіжою рибою. В ту ж мить до нього додався густий аромат вчорашнього борщу і ранкових котлет.

-Все? Як ні в чому не бувало, поцікавилася Олена. А тепер здуваємо.

І ми стали в чотири руки зганяти повітря до розрізу на горлі, так як ніби здмухували матрац на пляжі. Після того, як Кіт став схожим на здуту кульку, почалося найцікавіше – операція! За моїми відчуттями, коли на переддипломній практиці різали котів – у Олени були критичні дні, або ж аборт.

Тему цю вона пропустила. Загалом, пошуки трахеї перетворилися в пошуки клітора у екіпажу підводного човна. Якщо б не моя смекалка- шукали б досі. Милом, кажу, помасти – де бульбашки будуть, там і дірка. Мене знудило ще раз. Але вже в лоток з інструментами, з культури. А потім раптом згадав, як у Булгакова про трахеотомію читав. Ріж, кажу, глибше.

Знайшла …

Кіт в цей момент, не знаю з чого, почав приходити в себе і кидатися на операційному столі. Вкусив Олену, примудрився звільнити задні лапи і зніс ними на підлогу всі інструменти. Потім роздер мені всі руки і спробував підвестися. Непохитна російська жінка, відштовхнувши мене, грудьми придавила до столу біснуватого і всадила йому ще дурі. Або святої води, не пам’ятаю, тому що мені стало погано.

Тієї ж ночі, Кіт отримав від дружини поганяло Черч – на честь котика з кладовища домашніх тварин Кінга. Годині о третій ночі, стрімголов мчавши в туалет, дружину зустріла куляста істота, що шкандибає, похитується і видає булькаючі звуки.

Почався “отходняк”, і кота пробило на хавчик. Пожерти він забрався до нас на ліжко і почав вилизувати мені руки. Вперше за всю новітню історію. Підозрюю, що це був вияв вдячності. Очі при цьому були широко відкриті, і на них було видно волоски і шматочки сміття, що прилипли. “Кожна людина сіє, що вміє і пожинає плоди (с)”

Надуватися Кіт потім звичайно поступово перестав, але нявкати так і не навчився. А нещасливий той риб’ячий хвіст він на наступний день таки знайшов і доїв, для нього це було справою принципу. Бо шлях воїна – це шлях смерті.

Ця історія про кота, з великою силою волі, довела багатьох дорослих до сліз. Прочитавши її, люди сміються. Адже, багато хто впізнає в цьому герої і своїх улюбленців: їхню поведінку та незвичайні пригоди, як то похід до ветлікарні.

Цю розповідь ми знайшли на просторах мережі. Літературний переклад – Наталі Лаврик.

Поділіться коментарем