Коли мама стала старенькою…

133

Моя мама, наприклад, настільки вже звикла “допомагати”, що коли я запрошую її до нас додому просто так, каже: “Ну, що я буду там у вас без діла бовтатися”.

Згадую свою маму, коли вона була ще молодою бабусею своїх перших онуків. Завзята, впевнена в собі: двох маленьких онучок забрала, на заднє сидіння машини посадила, сама за кермо — і на дачу. “Овочі мають бути тільки з грядки!”, “Свіжий суп треба варити щодня!”. Власна думка з кожного питання, помножена на досвід. Активна життєва позиція: “Що ж у вас нічого немає в холодильнику? Я холодцю принесла”, “На, візьми грошей, купи собі теплу зимову куртку нарешті!”, “Зяте, ти що, не можеш полицю прибити рівно? Ось, дивись, як треба!” Ну і так далі, ви розумієте.

Які основні проблеми у молодих батьків зі старшим поколінням? Два варіанти: “Спасибі, але не лізь у наші справи” або, навпаки: “Їм немає жодного діла до онуків, живуть своїм життям!”. Ми або відвойовуємо свій простір і вибудовуємо кордони, або журимося про небажання старшого покоління нам допомагати. Іноді й те, і інше “в одному флаконі”.

Але раптом у якийсь момент ти розумієш: бабуся вже не може залізти на розлоге дерево, щоб зірвати яблука. Не йде гуляти з онуками до далекого лісу по гриби та ягоди: ламає ноги. Не може відвезти дітей на гурток і чекати там годину: від довгого сидіння в незручній позі починає боліти спина. Їй важко забирати онука із садочка: група на третьому поверсі. Та що там казати — вона вже ледве доїжджає автобусом до нас, що живуть у сусідньому мікрорайоні, і довго сидить у коридорі, відпочиваючи від дороги.

Ти мінімізуєш навантаження на бабусю, залучаєш няню, старших братів-сестер. Але якщо ти довго не просиш її про допомогу з онуками — вона ображається. “Зовсім ви мене забули”, каже. “Що ж я, вже не потрібна стала?”, дорікає. “Це для мене — моя робота, для чого мені тоді жити взагалі?”, наполягає.

Поступово з’являються і заповнюють її життя інші “роботи”: обстежитися в поліклініці, походити в стаціонар на крапельниці, з’їздити в недорогу аптеку за місячним набором ліків. Та й просто переглянути всі улюблені передачі в телевізорі. І ось тепер у цьому “пенсіонерському трикутнику” аптека-лікар-телевізор — тобі, з твоєю сім’єю, твоїми дітьми обов’язково потрібно зайняти якесь своє, але вже інше місце.

Найголовніше — треба, щоб бабуся усвідомила: її люблять, і вона потрібна незалежно від наявності чи відсутності допомоги дітям і онукам. Моя мама, наприклад, настільки вже звикла “допомагати”, що коли я запрошую її до нас додому просто так, каже: “Ну, що я буду там у вас без діла бовтатися”. Але якщо літня людина не хвора і може дозволити собі певну рухову активність, то нескладно виробити й інші форми спілкування з нею.

Наприклад, ми з молодшими дітьми стали періодично приїжджати до будинку бабусі та “викликати” її разом погуляти на свіжому повітрі. А потім — обідати в кафешці неподалік (щоб не навантажувати маму готуванням, та й просто для різноманітності). Іноді разом із мамою і сім’єю брата ми їдемо в найближчий парк “годувати качечок”, а також себе — бутербродами та чаєм із термоса. Або я купую квитки на концерт і йду туди з мамою. Або спеціально приїжджає сестра, щоб “культурно вигуляти” маму в музей чи на виставку. Моє останнє ноу-хау: я довідалася про районні безоплатні заходи 55+ (так, такі є! у культурних центрах, у бібліотеках, при муніципалітетах) і найближчим часом збираюся відвідати з мамою майстер-клас із плетіння кошиків (одна вона ні в яку не хоче йти).

Психологи вважають, що життя літньої людини не має замикатися навколо проблем власного життєзабезпечення: для збереження інтелекту важливий інтерес до того, що відбувається навколо, і відчуття потрібності. І якщо бабуся хоче допомагати сім’ї, але сил у неї мало, все-таки можна знайти якесь застосування її ентузіазму. “Напечи пиріжків, у тебе смачніше, ніж у булочній. Я заїду в неділю ввечері, заберу — синові вистачить на два дні брати з собою в школу, він же їх обожнює!”. Зробіть це традицією, якщо бабусі це під силу. “Не можу додзвонитися в клініку, там весь час зайнято. Можеш додзвонюватися завтра зранку? Ти ж рано встаєш”. Ну і так далі.

Я своїй мамі залишила один день на тиждень, коли вона забирає онуку із садка, трохи прогулюється з нею і приводить додому (чесно кажучи, мені простіше самій, але це їхній день). І кілька разів на місяць прошу її посидіти з дівчатками ввечері — ми з чоловіком йдемо в гості або в кіно (так, дітей можна вже залишити одних, а маму потім треба відвозити додому, але все ж таки).

Що таке довголіття літнього члена сім’ї? Тягар для вас? Жалість, “смиренність і милосердя”? Зовсім ні. Від довголіття дідусів і бабусь виграє вся сім’я — тут можна і піклуватися, і отримати безумовну любов, та й просто здорово знати, що в тебе є старенька мама чи бабуся. А ще дбайливе ставлення до старшого покоління — це наочний приклад для покоління, що підростає. Дає шанс, що і сам ти в старості будеш своїм дітям в радість, а не в тягар.

Поділіться коментарем