Нам із подругою по 60. Вирішили жити разом, а одну з квартир здавати

832

 

Обговорили всі деталі та вирішили з’їхатися. А чому б і ні?

Очікування

Ось скільки переваг ми знайшли в нашій ідеї:

Ми самотні. У шістдесят років знайти чоловіка не так і легко, а якщо пощастить, завжди можна вирішити квартирне питання.

Діти та онуки живуть далеко. Родичі будуть тільки раді, що їхні бабусі не нудьгують.

У молодості ми винаймали одну квартиру. У мене тоді ще й дитина маленька була, але якось уживалися, хоч характери у нас складні.

Не буде нудно. Прибиратимемо, готуватимемо, придумаємо культурну програму, щоб не засиджуватися вдома.

Фінансова стабільність. Витрати — навпіл, дохід від орендованої квартири. Ми ще й у плюсі залишимося!

Повноцінний догляд та турбота. Якщо комусь стане погано або хтось знедужає, буде цілодобова допомога поряд.

Загалом, ми бачили лише плюси у спільному проживанні!

Реальність

Перша суперечка – вибір квартири. Кожна з нас хотіла залишитись на своїй території, кожна знаходила сильні аргументи.

Я була готова звільнити свою квартиру, але сперечалася, щоб подруга не думала, що я їй тепер завжди збираюсь поступатися.

Друга суперечка – кількість речей. Коли я поступилася подрузі й почала перевозити своє майно, вона стала обурюватися, мовляв, у мене дуже багато барахла. Нам ніде було все розмістити, а залишати щось у квартирі я боялася – чи мало які квартиранти нам попадуться.

Ми вирішили це питання – зняли гараж, туди відвезли посуд та різне побутове приладдя. Незабаром знайшли квартирантів, і почалося найцікавіше.

Спочатку мені здавалося, що подруга ущемляє мої інтереси. Я почувалася гостею, але потім мене відпустило.

Спільне життя не ладналося, оскільки була рівноправність. Вона звикла тримати побутову хімію в одному місці, а я — в іншому. Мені доводилося постійно до неї прислухатися, тому що саме вона господиня в цьому будинку.

Потім з’ясувалося, що ми любимо різну їжу. Я і тут промовчала, довірилася смакам своєї подруги. Згодом звикла, забула про свої вподобання.

Та виплив іще один нюанс: я дуже чуйно сплю, а моя подруга любить засипати під увімкнений телевізор. Мене ці звуки дратували, навіть вушні затички не завжди рятували.

Велика кількість мінусів затьмарювала переваги. Ми намагалися миритися з ними та знаходити компроміси.

Але потім стався кульмінаційний момент: я помітила, що подруга дратується, тільки-но побачивши мене. Я начебто відповідала всім її вимогам, але щось її дратувало.

Потім вона перестала розмовляти зі мною. Минув день, другий, тиждень.

Я постійно думала, чим я могла її образити.

Потім у мене урвався терпець, і я просто розплакалася перед нею.

Моя подруга також почала плакати та зізналася, що сама не знає, чому вона така нервова.

А я зрозуміла: просто люди повинні жити у своєму домі та за своїми правилами. Краще частіше зустрічатись, аніж жити разом.

Ми розірвали договір оренди, і наші стосунки одразу покращали.

Поділіться коментарем