Здавалося б, ніколи та ні за яких умов не можна собі таке уявити. Здати батька або мати до будинку людей похилого віку. Але, це може стати реальністю…
“Мама Ольги завжди була рішуча та знала, що для неї краще. Лікарів вважала й вважає шарлатанами, дієти та правильний спосіб життя — шкідливою ідеологією. Огрядна, 120 кілограмова жінка, найбільше поважала хорошу їжу, і їла як не в себе, поки лікарі не поставили діагноз «діабет».
«Я не можу без солодкого»
Втім, це її не дуже зупинило. «Я не можу без солодкого», – твердих вона, спостерігаючи спроби дочки хоча б якось збалансувати її раціон. Періодично мамі ставало гірше, вона відлежувалася у клініці, щоб після неї знову взятися за своє. Хліб, цукерки, тортики — без цього матінка не відчувала себе задоволеною. А ось зі здоров’ям ставало все гірше.
Їй призначили інсулін, а на скарги про втрату чутливості рук й ніг відповідали: “що ви хочете? Порушення обміну речовин, треба контролювати вагу, цукор». Скільки Ольга не твердила мамі, що справа може закінчитися гангреною ніг — їй хоч би хни. Зараз мама лежить у стаціонарі, і прогнози по правій нозі сумні. Зрозуміло, людина сама розпоряджається своїм життям. Однак, розсьорбувати наслідки цієї безпечності, доведеться саме Ользі.
Друга історія
В іншої подруги, Марини, все набагато гірше. У мами неврологічні проблеми, які просто так не сховаєш. Жінка періодично буває не в собі, забуває поїсти, може сходити по нужді повз унітаз, а то і зовсім оговтатися прямо у ліжку. Регулярно лягає до клініки, звідки повертається більш-менш адекватною, але цей період закінчується раптово і триває так недовго.
Марина переїхала до матері, плюнувши на своє особисте життя. Днем з мамою перебуває доглядальниця, вночі та у вихідні — безвилазно Марина. Минулого тижня вистачило кількох хвилин, щоб мама відкрила вікно та вилізла на підвіконня, поки подруга відбігла у сусідній магазин. Слава богу, мама стрибнути не встигла, думала про щось, стоячи на підвіконні. Почула, як грюкнули вхідні двері, обернулася та прийшла до тями.
Ольга і Марина з тугою дивляться у майбутнє
Ніякої надії на зцілення їхніх близьких немає. Думаю, безтурботні люди, які відганяють думки про старість й живуть як хочуть, просто не уявляють, що одного разу вони можуть виявитися тягарем для своїх рідних.
Мова не йде про невиліковні захворювання або проблеми з психікою — тут доля не розбирає хто кого. Але, чорт забирай, хоча б обмежити себе в їжі, помірно займатися спортом, їсти у сезон більш овочів та фруктів можна? Так про що я! Вся ця бравада, коли, здавалося б цілком освічена людина, не звертається до лікаря, навіть якщо їй погано! Що, скажете, такого не буває? Так, їй не подобається відчувати себе хворою. А стати немічною і залежною від родичів подобається?
Хто про це думає, збираючи купу болячок, які не трапилися б, баріться людина хоча б на секунду про своє здоров’я?
Або виходить, що людина живе у своє задоволення, чхаючи на рекомендації лікарів та прохання родичів. А після, коли трапиться інсульт або ногу відріжуть, знову виявиться в дамках — адже буде під наглядом.
Ольга і Марина розуміють, що будуть вільними тільки після смерті своїх мам
І у тій, і в іншої немає родини. Та й як вона може з’явитися у таких умовах? Зрозуміло, ніхто з них й словом не заїкнувся про це. Але тут саме все зрозуміло.
А поки — ніяких відпусток, вихідних, ніякого особистого життя. Так, вони люблять своїх рідних, й готові доглядати за ними у старості. Більш того, ніякого іншого варіанту, окрім як спільне проживання та постійного догляду, вони не розглядають.
Але я б особисто не могла засуджувати подруг, задумайся вони про оформлення своїх мам до будинку людей похилого віку. Так, це не дуже прийнято й вважається аморальним. Також не вважається непристойним, покласти своє життя на догляд за хворою людиною. Після відходу якої ще доведеться довго приходити до себе, відновлювати свої професійні навички та якось вчитися жити заново.
Я не знаю як правильно. Знаю лише одне. Засуджувати тепер, спостерігаючи за життям подруг, оформлення літніх родичів до спеціалізованих установ, просто не зможу.
Літературний переклад — Маруся Фріман
