Багато століть люди розповідають один одному казки про ангелів – дивних істот з білими крилами, які з самого народження живуть поруч з людиною. Але ніхто ніколи не розповідав про те, як з’являються ангели, звідки приходять. Ця історія саме про це.
– Вам скільки?
– Кілограма два, не менше!
– Чи впевнені, може півтора вистачить?
– Ні, два!
– Валя, загорни два тупості, – крикнув кудись за кут чоловік, який сидів за столом.
– З тупістю беруть ще заздрість та ненависть. Берете?
– Так! Теж по два кіло!
– Ні, ці в доважок по півкіло в руки не більше.
Черга розмитою плямою хлюпала мармуровими сходами, стікаючи в величезний хол. Загальне напруження. Може не вистачить, все розберуть. Дуже хотілося легкого життя, без найменшого напруження.
– Жінка, пропустіть, я тут стояла! Ви пізніше підійшли! – відштовхуючи ліктями, лізла на місце молода дама великих розмірів.
– Ні, це я раніше тут стояла! – зойкнула, хапаючись за повітря руками, відштовхує її опонентка.
– Дівчата, Не сваріться, всім вистачить, – долинуло зверху.
– Що вам? – спітнілий чоловік з плоским червоним обличчям переминався з ноги на ногу.
– Мені як всім, як всім і побільше! Точно безкоштовно?!
– Дивлячись, що оберете, – з часткою іронії прозвучало у відповідь. – Перший пакет – інтелект, до нього на додачу – жалість, співчуття, прийняття, любов. Цей коштує дорого, до того ж грам триста – чотириста, не більше. Другий, абсолютно безкоштовно – тупість, до нього байдужість, ненависть, заздрість. Вам який?
– Мені як всім, як всім, – занервував червонопикий чоловік.
– Все беруть тупість, вам теж?
– Так! – без роздумів випалив він. – А точно з усім цим жити легше буде?
– Абсолютно, – з тією ж часткою іронії повторив молодий чоловік, що сидить за столом і тихо зітхнув. – Ніяких турбот! Тупість перекриє можливість мислити і аналізувати, байдужість перекриє можливість про будь-кого хвилюватися, заздрість буде зігрівати своїм теплом! – за інструкцією випалив він завчені фрази. А від себе додав: «Поки не спалить!».
– Ну, що, перший пакет так ніхто і не взяв, – той, що сидів за столом, встав і обтрусив штани.
– Так і вчора не взяли, – потер руки напарник. – Його взагалі не часто беруть, ніхто напружуватися не хоче.
Раптом на двері задзвенів дзвоник.
– Ми закриті, – понеслося зверху. – Приходьте завтра.
– Мені терміново, мені зараз, мені жалість потрібна! Там собака здихає, все мимо йдуть, а моя черга під кінець, прошу. І співчуття, якщо можна. Другу годину по людях шукаю, ні у кого немає, сказали, що у вас.
У залі запанувала тиша. Двоє нагорі завмерли, здивовано дивлячись на того, хто прийшов.
– Чи впевнені? – тишу порушило питання.
– Так, звичайно, як я без неї жити буду? З нею зовсім по-іншому.
– З нею складно! – менеджер почухав потилицю. – Складно ви жити з нею будете, там ще йдуть милосердя, прийняття, розуміння. Воно вам треба ?! Візьміть пакет лімітний: тупість, ненависть, байдужість. Все беруть! Безкоштовно.
– Ні, мені жалість потрібна, я готовий заплатити …
– Так ви не зможете в цьому суспільстві жити, тільки сьогодні більше сотні тисяч пакетів з тупістю розібрали. І так кожного дня. Куди ви зі своєю жалістю? З нею мозок працює, душа оживає, ви божевільний?
– Ні, живий, і душа поки жива. Дайте мені жалість, і я піду.
– Ви будете самотні, вас не приймуть у суспільство! – простягаючи пакет, невпевнено сказав менеджер.
– Краще самотній, ніж мертвий. Що з мене?
– Нічого, вам, як першому покупцеві бонус – безкоштовно.
– Дякую, – молодий юнак взяв дбайливо пакет, притиснув до грудей, посміхнувся і вийшов.
Двері тихо брязнули.
– Шкода мені його, як він серед цієї маси один? – почухав голову Микита.
– Не хвилюйся, – Валентин поплескав його по плечу. – До цього пакету в додачу йде ангел-хранитель, на тримай.
– Що це? – Нік повернувся і взяв аркуш паперу.
– Твоє підвищення.
В повітрі зависло питання.
– Тупість беруть на ура, безкоштовно ж. А ось жалість, співчуття, любов майже нікому не потрібна. Продати ці пакети складно. І якщо ти зміг хоч один такий пакет прилаштувати, підвищення у тебе в кишені …
– І що я тепер маю робити? – здивовано запитав Нік.
– Оберігати свого підопічного, щоб самотнім не був і з’їденим суспільством, – Валентин дістав з шухляди крила з великим карабіном й передав Микиті. – На, лети за ним, стеж в обидва! Такі як він на вагу золота …
Це трохи сумна історія. Але, можливо, саме вона розповідає, як з’являються ангели – коли потрібно оберігати особливу людину, не схожу на всіх інших.
Автор – Василиса Савицька, літературний переклад – Ірина Подгурская
