Все почалося з того, що в нашому дворі з’явився безпритульний пес. Мій робочий стіл стоїть біля вікна. Тому вся історія справжнього дива пройшла на моїх очах, хоча я і не виходив на вулицю і не був учасником тих подій. Він виник в районі сміттєвих баків, біля яких намагався знайти хоч трохи їжі. Незабаром він освоївся і почав захищати свою територію від чужих візитерів. І правду кажучи, територія була зручною — багато смачних недоїдків і теплий каналізаційний люк, на якому можна трохи зігрітися.

фото fotokto.ru

Другий герой цієї історії з’явився через день. Це був самий звичайний хлопчик десяти років від народження, який мешкав у сусідній п’ятиповерхівці. У той день, коли він йшов через двір, пес відпочивав на своєму королівському каналізаційному ложі.

Хлопчик підійшов ближче. Собака підняв голову. Очі їх зустрілися.

Хлопчик простягнув руку, пес ввічливо її понюхав.

Хлопчина заліз у кишеню — а раптом там завалялося печиво або цукерка. Пес радісно хитнув хвостом.

фото vladtime.ru

За хвилину вони вже радісно носилися по засипаному снігом дворі і перекидалися в заметах. Неначе знали один одного все своє не надто довге життя.

Так на моїх очах виникла справжня чоловіча дружба. З тієї пори, коли я чув радісний собачий гавкіт — я визирав у вікно. І кожного разу бачив, як хлопчик і пес біжать назустріч один одному. У хлопчика завжди було в кишені щось смачне для свого кудлатого друга. Вони носилися по двору і цей світ в той момент належав їм. Увесь. Безроздільно.

Коли хлопчика звали додому — пес проводжав його до під’їзду. Він уважно слухав, як хлопчик йому щось пояснює, показуючи на вікна. Пес все розумів — йому туди не можна. І він ішов назад, укладався на свого каналізаційного люка і чекав завтрашнього дня.

фото mir24.tv

Одного разу якийсь дурень з сусіднього двору вирішив кинути в собаку камінь. Хлопчик налетів на нього, незважаючи на те, що кривдник був на цілу голову вище і на п’ять років старше. Телепень відштовхнув захисника. І тоді на агресора з гучним гавкотом кинувся пес, щоб захистити свого друга. Той із ганьбою утік.

Одного разу хлопчик захворів і пес сидів всі дні під його вікном. А хлопчик, в свою чергу, стояв біля вікна і показував на горло — вибач, не вийду, хворію! Пес розумів і жалібно поскімлював. І чекав.

фото velvet.by

Якою чудовою була їхня зустріч, коли через кілька днів вони бігли назустріч один одному!

Але одного разу щось змінилося. Я просто шкірою відчув це і глянув на вікно квартири, в якій жив хлопчик.

Там стояла гарна жінка — по всій видимості, мама дитини і дивилася у вікно. По двору в цей час носився хлопчик зі своїм пухнастим другом. Жінка витирала обличчя. Схоже, вона плакала. Потім поруч із нею з’явився чоловік. Він теж дивився на сина.

Я не знав, що станеться далі — але був впевнений, станеться щось важливе.

Коли наступного дня я почув гавкіт і виглянув у вікно, то очам не повірив. До дитячого сміху і дзвінкому гавкоту додалися ще два голоси — жіночий і чоловічий.

Вся сім’я бігала по дворі і гралася в сніжки. А на собаці був новенький блискучий нашийник.

Чи були в цій родині проблеми? Це мені невідомо. Але вони точно закінчилися, тому що з того часу я завжди бачив їх разом.

фото happypaw.ua

І я був просто щасливий, бо на моїх очах сталася історія справжнього дива. Хоча, все почалося з того, що в нашому дворі з’явився безпритульний пес. Ця історія про те, як безпритульний пес знайшов нову сім’ю та зробив цей світ набагато кращим.

Автор — Олександр Головкін.

Літературний переклад — Ірина Подгурська.