Якщо у вашому житті вже трапилася ця трагедія, і вашої мами більше немає з вами, то ви знаєте, наскільки це боляче. І хоча з часом біль від того, що трапилося, слабшає, він ніколи не йде повністю.
Наші мами – це одні з найсильніших людей цього світу. Вони дбають про нас так і такими способами, які недоступні нікому іншому, наскільки б ці «інші» були нам близькі, і вони завжди готові побути поруч із нами та втішити нас добрим словом, які б життєві негаразди не зустрілися на нашому шляху. Навіть коли ми робимо найгірші помилки в нашому житті, вони все одно не залишають нас і допомагають нам пережити їхні наслідки з мінімальними втратами.
Кохання, яке мама відчуває до синів чи дочок, несхоже ні на що інше, і вона залишається з нами навіть тоді, коли мами вже немає з нами. Ваша мама – це перша людина у всьому світі, з якою у вас встановився справжній, глибокий зв’язок – насамперед тому, що ви провели так багато часу у неї в животі, і постійно були з нею після того, як народилися. Ваша мама – це ваш найперший захисник, найбільший шанувальник і людина, яка ніколи й нізащо про вас не забуде.
Коли ви прийшли у життя своєї мами, це змінило для неї буквально все. Вона ніколи не думала, що здатна любити когось так само сильно, як полюбила вас, і тепер, коли її більше немає поруч, ви почуваєтеся неповними та незавершеними, і вам постійно здається, що якась частина вашої душі пішла безповоротно. Неважливо, чи провели ви ваші останні дні разом, чи навіть не мали шансу попрощатися, все одно ви вже ніколи не будете колишніми. І що більшу роль грала мама у вашому житті, то гірше вам буде, коли вона піде, і в більшості випадків це трапляється задовго до закінчення вашого власного життєвого шляху.
Коли ви втрачаєте вашу маму, вам починає здаватися, що ви стали зовсім іншою людиною. Біль, який ви відчуваєте, настільки сильний, що вам здається, ніби він проникнув вам у саму душу і стиснув його пазурами. У вас болить і душа, і серце, і весь ваш світ валиться на частини, зникаючи без сліду. Цю втрату не передати словами, особливо коли справа доходить до ваших емоцій, і пояснити її можна хіба що тим, хто вже відчував хоч щось подібне.
Ніщо у вашому житті не може підготувати вас до цього. Ніщо і ніколи, і навіть якщо ви думаєте, що знаєте, що таке важкі втрати, смерть найулюбленішої та близької людини в цьому світі завжди застає вас зненацька. Вона була поряд з вами з вашого першого подиху, і тому біль, який викликає дірка у вашому серці, де раніше була вона, просто неймовірний. Звичайно, у міру того, як дні й надалі змінюватимуться днями, ви знаходитимете собі сили для того, щоб жити далі, і біль від втрати з часом піде… але повністю — ніколи, і ваше життя вже ніколи не буде колишнім.
Реальність світу, в якому більше немає нашої мами, завдає нам настільки сильний удар, що нам здається, ніби в якомусь сенсі ми теж померли разом з нею, але той біль, який більшій частині людей доведеться зазнати на якомусь етапі своєї життя. Нещодавно на сайті «wehavekids.com» мені пощастило натрапити на статтю, в якій одна жінка дуже емоційно та щиро розповідала про те, з чим їй довелося зіткнутися після смерті матері. Те, що я прочитав, торкнулося струни моєї душі, і змусило мене замислитися про те, наскільки коротке і швидкоплинне наше життя.
Ось що йдеться в одному з уривків цієї статті:
«Після того, як мама померла, я намагалася усунутись від своєї скорботи. Щоразу, як мені здавалося, що моя душа розривається на частини, я робила кілька глибоких вдихів і намагалася відволіктися на щось інше. Якийсь час це навіть працювало, але тривало це зовсім недовго. І знаєте чому? Та тому, що мій біль нікуди не зникав, і мені було просто необхідно відчути його, щоб він міг піти. Одного вечора, через два місяці після смерті мами, я разом зі своїм чоловіком та дітьми сиділа за обіднім столом. Ми тільки повечеряли, діти розповідали, як у них пройшов день, а я намагалася їх слухати. Мені здавалося, ніби моє життя ось-ось вибухне. Я знала, що це таке і чому я так почуваюся, але намагалася це ігнорувати… безуспішно. Розумієте, річ у тому, що скорбота – це щось фізичне. Ви відчуваєте справжнісінький біль – абсолютно буквально. І настав момент, коли я просто не могла це терпіти. Я встала і втекла до нашої спальні. Мій чоловік дав мені трохи часу на те, щоб побути наодинці з собою, і коли, зачекавши, він прийшов до мене, то знайшов мене на підлозі. Я плакала навзрид. Після цього вечора я зрозуміла, що мушу дозволяти собі відчувати цей біль. Я більше його не ігнорувала».
Біль від подібної втрати справді жахливий, і у наведеному вище уривку жінка анітрохи не перебільшувала. Цілком можливо, що, коли це трапиться з вами, рано чи пізно ви теж виявите себе на підлозі в позі зародка, і, давлячись сльозами, питатимете у себе, як же вам жити без неї далі. Ви просто не зможете ігнорувати те спустошення, яке ця втрата залишила у вашій душі, і втративши вашу маму, разом з нею ви втратите і частину себе. Назавжди.
На те, щоб зібрати свою душу по шматочках, і повернути своєму життю хоча б подібність норми, піде чимало часу, і, швидше за все, вам доведеться зробити перерву від усього, чим ви займалися раніше. І якщо хтось із моїх читачів уже втратив свою маму, то неважливо, чи це сталося нещодавно, чи тому вже багато років, знайте – я розумію, через що вам довелося пройти, і з чим вам доводиться мати справу навіть зараз. Але пам’ятайте про те, що ваша мама вас дуже любила, і їй не хотілося б, щоб ви надовго застрягли на місці, поглинені скорботою, і нездатні рухатися далі. Їй дуже хотілося б поговорити з вами, і сказати, що ви гідні бути щасливими незалежно від того, є вона поруч із вами чи ні. Будь-яка рана з часом зцілюється, не виключаючи та душевні, і, хоча ваша душа вже ніколи не стане такою, як раніше, рано чи пізно вона все ж таки заживе, дозволивши вам йти вперед, любити, радіти та просто жити.
